Навколо ніч, велична, ясна,
Вона єдина, зорі й я,
Ще нічка тиха не погасла,
А місяць кличе в забуття...

Ніч створена лише для того,
Щоб серцю тугу проливать,
Щоб до світанку золотого
У нетерпінні всім чекать.

Світанку! Де ти? Де ти, любий?
Де загубив проміння ти своє?
Чи кинув десь під камінь грубий?
І серце краєш ще й моє?

Ні... Не загубив ти, знаю,
Он клаптик сонця виповзає
Із-за сонної гори. Й світає...
Й сон соловейко покидає.

Проміння крає небо чорне,
Зрива його вбрання потворне,
А небо в щасті аж палає,
На Україні так світає!