Він записав на склі її ім"я,
Понуро крапав дощ, він відвернувся...
Стояла ніч, похмурилась земля,
Ім"я стекло зі скла, він посміхнувся.

Пішов із дому,думав, там життя,
І там нема ЇЇ, нема печалі...
Він бачив небо там, його злиття,
Й її ім"я в зірках, у чорній далі.

Поглянув він униз, а там в траві
Зазелніли ясні її очі...
Тоді сльоза скотилась по щоці -
Немає більше сили, нема мочі.

У снах він бачив ніжний силует
І захотілось раптом йому вмерти,
І,може, лиш тоді її портрет
Йому удасться з існування стерти?

Не вмер, він вижив, в нього є сім"я
І то нічого, що в безлюдні ночі
Він вишкріба на склі її ім"я
І бачить у траві зелені очі...