Тривіальна казка
Лукреція Крон — 21/06/2008 - 22:49
Не спати - бо нема жаги,
Забутися в обіймах ночі
Із хмар спускаються страхи,
Ховають свої хтиві очі
Банальне скупчиться у вир,
І в ньому геть тебе шукати
На крайніх поступах до прірв
Зникає сенс кудись тікати...
Але без тебе був би сум,
Без тебе - тривіальна казка
І захлиналась би від дум,
Зривалася - така їх ласка
У краплі зоряних дощів
Я мить у мить би поринала
Солодко-тяжким плином днів
Втім не жила б я, а страждала.
Чогось чекала б як завжди
За звичкою вдивлялась в попіл
Наївно прагнучи знайти
Все, що колись було у тобі...
Зібрати в купу рух вогню
І скрики воронів над містом
Найгеніальнішу дурню
Зібрати й скласти у намисто
Солодкий дивний шепіт губ
І сяяння очей-бурштинів
І найтрагічнішу тугу
І мови хвиль томливо-плинних...
Відтак, я стежками думок
Ходитиму до тебе в повню
Стіну долаючи безмовну
Поволі роблячи наступний крок.