(Присвячується світлій пам’яті двох хлопців, які всім серцем кохали один одного. Вічна їм пам’ять…)

Світило сонце і палило.
З’явився вітер із дібров.
На кладовищі дві могили
Стояли мовчки без хрестов.
Лиш невеличкі пам’ятники
Здіймались, наче спогади про тих,
Які кохали дуже сильно.
Я розповім зараз про них.

Жили два хлопці. Що сказати…
Вродливі, гарні, неземні!
Один чорнявий – карі очі.
Другий білявий – очі голубі.
Ці хлопці просто покохали
Один одного – от і все.
А їхні душі порубали
Тоді на клаптики за це.
Тай хто б рубав? Мій Боже милий!
Оті, котрі дали життя.
Вони безжаллям, лютим ділом…
У хлопчиків хрестів нема…
Дак Їм було ж по-вісімнадцять!
Їм же потрібно тільки жить!
Я стану плакать та ридати
І на могилах Їх тужить!..
Й можливо, як писала Поетеса:
«Розтане кора льодовая, міцна».
Більше не будуть страждати Геї
За кохання своє на віка…

… 2005