Лежав, у сніг занурив ноги,
тремтів від холоду та болю,
зітхав, напружуючи м’язи,
збирав свою колишню волю.
Нестримним маревом пояснень,
ти сам в неправді загубився
і серед марних псевдо рішень
ти раптом знову опинився.
І намагаючись збагнути,
ціною власного здоров’я,
щоб в зламах цих не задихнутись,
ти власну шкіру мазав кров’ю.
Тримав руками свою стелю,
Щоб знов тебе не причавила.
Жадав лиш трапити у мрію,
Тієї що тебе не хтіла.
Здихав і дихав у минуле,
Не маючи надій на краще.
Щось глибоко в тобі тонуло,
що не повернеш вже нізащо.
Не бачив власного обличчя,
Що завтра вже і не згадаєш,
Буденність терпка і колюча
І через неї ти страждаєш.
Ти ледь привабливість-оману
Не загубив на півдороги.
І у свої смачні обмани
Ти як у сніг занурив ноги.
Ти роздягнувся ліг на землю,
Тремтиш всім тілом і зникаєш.
Ти ліг, щоб народитись знову,
хоч вже й повірив, що вмираєш.