Недоля, твоє горе, невесна...
Ні сніг, ні сонце нас вже не врятують,
Коли кричить кривавістю вона
І хірургія біль не затамує.
Вибагливість катів вже не ляка
Вона давно вже мертва серед мертвих
І бреше і лукавить – не вона
Ця сильна і слабка народна жертва.
Ховається, боїться і тремтить,
Злітає переможно в невідомість.
“Не спи, прошу” – вона прошепотить,
поглянь як ангел пише твою повість...