Не дихати не бачити не чути
Втрачати рівновагу на льоту
Як хочеться мені її збагнути
Незрозумілу, дивну, непросту.
Закохану у відчай, та не хижу
Ту, що бентежить сяйвом горизонт
Коли вливається вона в навдивовижу
Бундючний і надпафосний бомонд.
Напитися з її долонь щоб знову
Пірнути в таїнство її думок
Торкнути її шкіру ледь бузкову
Не вдасться, як сягнути до зірок
Злітає зовсім чиста і прозора
Торкає щось губами ніжно-ніжно
Чому така замріяна й велична
У вчинках справедлива дивовижно?
Та раптом згубна зла непереборна
Сама себе не здатна розуміти
У власному безчинстві неповторна
Не здатна з цим хоч щось зробити
Виплутуєшся шкіришся і тихо
Все розставляєш по своїх полицях
Та всю таємність власної особи
Ти заховала глибоко в зіницях.
Не дихати не бачити не чути
Втрачати рівновагу на льоту
Та в серці нам ніколи не збагнути
Нестерпно гарну чисту та просту...