Ти знаєш? Забудь.
Не вірив? Повір.
У хащах на тебе
Очікує звір.

У хащах душі –
Або тигр або вовк.
І ти вже мисливець,
Страшний тигролов.

У запала очі
І руки тремтять,
У небі сивому
І зорі не сплять.

Ще трохи – і постріл!
Побігти! Куди?
Смеркається в хащах,
Не видно, де йти.

І тихо, мов місяць
Посеред зірок,
Ти гасло шукаєш
І стримуєш крок.

Бентежиться серце
І подих холоне,
За гілкою гілка:
Ти в страху полоні!

Вже сили не стане:
Де вихід? Де вхід?
Нервове дихання –
Людини тут слід!

Невже не один ти
У хащах страшних.
А, може, це ворог,
Стук серця затих.

Ще мить – і я вирвусь!
На волю... Та де?
Щось в хащах тривожно,
З острахом гуде.

То знак? Без упину
Шукати я міг,
Хто б вирватись з хащі
Мені допоміг?

Тут морок і острах,
Падіння, журба,
Тут відчай поразки,
І вийти – дарма!

Я хочу злетіти!
Підрізали крила...
Що ж волю раніше
Я так не любила?

Я в мріях блукала –
І що відшукала?
Я думала казка...
То подих шакала...

Я вирвусь? Я зможу?
Та де ж та підказка?
І сили лишають,
Десь близько поразка?

Отямся? Як можна!
Ти вільна піти,
От тільки подумай,
Що буде тоді?

Ти вільна і зараз,
Омана навкруг –
І місяць на небі
У згоді, твій друг.

Заплуталась дуже!
Ще буде тут день?
Та ні, то примара...
Вже видно щось, гень!

І небо озвалось
Мільйоном частин,
Блакитно-рожевим
На тлі золотім!

Погасли зловіщії
очі сови,
Все темне пропало,
Гей, ранок, буди!

Відкрилася квітка,
Я впала в траву.
Не знаю, було що,
Не знаю, чому...

Забути – і жити!
На сході жевріла
Надія кохання,
Забута надія...