- Убий зажуру... Нам уже по надцять.
Змінити б щось, як вихором надій...

- Очима не вбивають... Ними плачуть,
Як серцем і клубком з маленьких мрій...

- Убий сльозу... Вона журливо засвітає
Цієї ночі на безсилому обличчі...

- Та тих вже почуттів, як снів, немає,
А нам сьогодні більшає утричі...

- Убий ілюзії... Вони примхливі
До слів любові, як листок...

- Та ми ж з тобою, наче зливи...
І падаєм, такОж, в одне вікно...

- Убий всі спогади... Так засинають
Рожеві неполиті пелюстки...

- Я пам'ятаю, як поміж вітрами,
Ми грали в гру, ім'я їй "відпусти"...

- Убий цілунки - вічних ангелів
Притулки ніжності та снів...

- Забути вічність, сонцем спалену,
з твоїх нежданних тихих слів?..

- Убий надії... Я їх не люблЮ,
Як каламутні барви із зими...

- Я не забуду посмішку твою.
Без неї важко шлях собі знайти...

- Ти знов одна, барвінок-очі
Сплітають час мій -
Нам уже по надцять...
Може, сьогодні це не доля?..
А, може, завтра... Ні, не плач...
Ми далі не підЕм...
Бо нам уже по надцять,
Уб'ємо мрії ще дітей...
І руки відпусти...
Бо їх тримати
Болючіше... Пробач...
І прощавай...