Несподіваний гість
О

дного вечора, сидячи біля каміна у своєму замку, я мріяв про нові подорожі. І не помітив, що солодко заснув.
Але мій сон порушив незвичайний шум. Коли я розплющив очі, то по¬бачив таке чудовисько, якого напевно ще ніхто не бачив. Він був надзви¬чайно велетенський, бо у вікно заглядала тільки голова. Руки та ноги ледве пролізли через двері та решту вікон. Це була ма¬впа, вірніше горила, здоровенна, як гора. В пащі тримала листівку для мене...
Такого запрошення я чекав усе своє життя! Мене запросили до самого Голівуду!
Нового товариша, не менш відомого від мене, звали Кінг-Конг.
Наскільки мені відомо, у Голівуді тепер модно мати при собі особистих охоронців. Хоч я нікого не боюся, та все ж охоронців мусив з собою взяти, бо там мене просто не зрозуміють.
То ж я вирушив у подорож підкоряти невідомі землі на своєму коні в оточенні охорони. А охоронцями були трикілометровий Пітон Мурчик (найчастіше він сопів у моїй кишені, скрутившись калачиком) і Папуга Грицько, який сидів у мене на плечі і повторював англійські слова. А показував нам дорогу мій вірний друг, абориген з Америки і Super Star Кінг-Конг.
І ось настала ніч. Пітон вирішив прогулятись і замість того, щоб на землю спуститись, він піднявся так високо, що зачепився за Місяць. Тіло його спружинило настільки, що ми враз опинились на відомому написі “Hollywood”.

Пригоди у Голівуді
Перед тим, як з’явитись перед публікою, я і мої друзі побували в салоні краси. Мені накрутили на бігуді мої славнозвісні вуса, які стали такі пухнасті, що закрили все моє обличчя. А оскільки я нічого не бачив, то вистригли дірочки для очей. Муркові розмалювали все його тіло, а Грицько з новою зачіскою став подібним на Орла. З салону ми вийшли як справжня родина Адамсів.
На телебаченні у Голівуді було “море” кореспондентів, камер, а наш вигляд— це справжня “бомба” для всіх.
Отже, мене запросили на кінопроби телесеріалу “Барон — це джентельмен і просто феномен!”

Мюнхгаузен у бізнесі
Я створив у місті Зірок програму “Мюнхаузен-шоу”, в якій я розказував про всі свої пригоди і рекламував різні товари. Наприклад, свої надзвичайні вишні, розміром з кавуна, так-так, тої самої вишні, яка виросла в оленя на голові між рогами. Завдяки їй я познайомився з Пітоном. Він мав нещастя проковтнути ягоду і втратив свою форму. Мурко став виглядати наче хвостата комета. Я не міг на нього дивитись спокійно, без жалю. Тож взяв Пітона за хвіст та як став ним крутити, поки вишня не вилетіла.
І настільки далеко полетіла, що вбила чудовисько з Лох-Неського озера і повернулась назад в мою комору.
А ще я запропонував лікувальну грілку, в якій можна чай заварювати, а в спеку робити з неї фонтан.
За це мені вручили премію “Оскар”.
Це справжнісінька правда. бо говорю вам я, найчесніша людина в світі!

Події як у детективі
Одного чудового ранку я прокинувся щасливий. Але раптом помітив, що моїх друзів немає. Це була катастрофа! Вони стали дуже відомими, їхні афіші висіли по всьому місту, а це були мої охоронці. Може, їх викрали?..
Я на своєму коні серед потоку машин вирушив на прийом до Кінг-Конга, сподіваючись на його допомогу.
Він жив на даху величезного хмарочоса, тож я залишив свого коня пастися у скверику перед будинком.
Але ,я вам скажу, і вікон у хмарочосі! Незліченна кількість! Недовго думаючи, я зайшов у будинок. Дверей було немало, і я розгубився, бо не знав, у які саме мені потрібно увійти. Заплющив очі — і зайшов у перші ж двері, бо думав, що так доберусь наверх. Але коли вони зачинились, то чомусь почали підійматись, наче ліфт, і я разом з ними. Тільки відчинились і хотів я вийти, та спіткнувся. Поки встав, двері зачинились знову. Так я їздив до вечора. Та коли мені пощастило вийти, рівно йти я вже не міг. Весь час мене підкидало вверх, та раптом я потрапив на якісь пружини і відразу опинився на даху того самого хмарочоса, де жив мій друг Кінг-Конг.
І ось, взявши в нього бінокль, який був таким величезним, як і він, ми стали розглядати довкола, чи не видно десь моєї охорони?.. І тут раптом я побачив біля знаменитого ресторану McDonald’s американські гірки. Вони мені когось нагадували. А-а-а!!!!! Та це ж мій Мурко возить людей, а Грицько в темних окулярах розважає публіку і роздає автографи. Не довго думаючи, я вихопив у Кінг-Конга кашкет і, використавши його, як парашут, миттю спустився вниз точнісінько в сідло свого коня. Ми щодуху помчали в сторону McDona-ld’sа. Це було не дуже близько. Та коли ми примчали до місця, я був здивований, чому так низько я сиджу на коні? Навіть не потрібно зістрибувати. О- оу! Та це ж у коня від далекої і швидкої дороги стали коротші ноги. Він нагадував собаку породи такса. Але все вийшло на краще, бо Грицько від подиву втратив дар мови, а Мурко став меншим зі страху втричі, то ж ті американські гірки опинились у мене біля ніг...
Я пішов на хитрість, щоб Мурко, Грицько і кінь стали такими, як були.
Р.S. Я з ними попрощався, залишаючи їх ніби в Америці. Взяв таксі і попрямував в аеропорт. Сідаючи в літак, я був приємно вражений (хоч все-таки на це сподівався): Мурко, Грицько і кінь стояли біля трапу літака такими, якими ви їх знаєте!

До зустрічі, любі друзі!