mania
UndergrounD — 29/07/2016 - 20:17
згасає день. відтак, на горизонті
спокусою смачні окрайці сну,
крокуючи до темної безодні,
впускаю в очі темряву рясну,
але засну навряд чи я сьогодні.
твій силует між ліхтарів червоних
вуаль і шаль, і капелюшок твій,
кличуть мене, мов великодні дзвони
до храму, до урочища подій.
мене розвій, скасуй всі заборони
розлий мене, мов сотні океанів,
підтримай соком свого джерела,
в провулках між кав’ярень-ресторанів,
посеред парку, липа де цвіла,
де я тобі зізнався у коханні.
слідом у слід, петлюю манівцями
зграю бажань держу на повідку
стрибаючи хиткими острівцями
полюючи тебе таку вертку,
тримаюся, приводжу глузд до тями.
будинок спить, за вікнами пітьма.
зачинено. а де твій ключик, мила?
невже так наполохалась? дарма.
а я купив усе, що ти просила,
доня в батьків і – пляшечка вина.