Гріхами – відчай. Сльозами – втома.
Самотність – колом із частоколу.
Безмежність всесвіту як насмішка,
Бо мусиш міцно тримати віжки.
І часу плинність як ілюстрація
Від тіла до тіла переадресації.
Від правди до правди неспинного бігу,
До болю в суглобах, до вічного снігу,
До льоду у грудях, що вже не розстане,
Хіба що тоді аж, коли нас нестане…
Ось так і збагнулося мозком потертим:
Як все-таки добре, що ми не безсмертні.