От ти прагнеш, летиш, поринаєш,
душу свою на шматки розриваєш,
а для чого? навіщо? скажи мені нащо
в кінці все одно жде смерті паща.

Я ідола створю, й до нього молюсь,
серце мов ладан, на образ дивлюсь.
У тіло вгризаюсь, жалем горю,
світу напиток змучено п'ю.

Ну от ми зустрілись, настав цей момент,
неначе з'явився новий елемент,
у світі реалій, ми частка його,
так буде, так є і так завжди було.

Створили півсвіту, півсвіту пройшли,
з собою у серці любов пронесли,
на нашім шляху зустріли багато,
таких для яких це життя наче свято.

В них музика грає і ллється вино,
тіло заповнює, співає воно,
що про них скажеш, радіють життю,
себе прирікають на вічну тюрму.

Ну що ж, смерть вже настигла мене,
бо кожна дорога до неї веде,
ти також не втікнеш від неї, а жаль,
що буде не вічним твій земний рай.