Заходьте, це коридор. Роззувайтеся, роздягайтеся.
Станьте беззахисним.
Зачиніть ці дубові двері, як віко труни.
Хай у шпарину в замку з того боку заглядає темрява.
Хай дивиться вам у потилицю, як снайпер через приціл.
У будь-якому випадку він (снайпер) уже позаду.
Це у той час, коли ліворуч від вас — стіл.
Праворуч — вхід у кімнату.
По діагоналі — двері до кухні. П'ятикутної.
Ванна, туалет і ще одна кімната.
Перша кімната — це ліс. Тут багато дерев.
Дерева мертві. Їх гілля як мощі.
Їх шматки вштрикнуті у меблі і постіль.
Зачарований ліс.
Ви навіщо втекли в коридор?
Це зайве. О ні! Ви зламали стіл!
(Чи то столик?)
Байдуже!
На ньому завше лежать головні убори.
Багато головних уборів для кількох десятків голів.
Рукавиці для багатьох рук. Шарфи для різних ший.
Шиї. Руки. Голови.
Стіл постійно ламається — його ніжки підрізані.
Але він тримається.
Що таке ніжки, коли залишаються крила?
Шарфи можуть служити за напнуті вітрила.
І тоді ти летиш у відкритий космос чи добрий світ.
Вам води? Давайте підемо на кухню.
Вибачте, тут накурено.
Так, це пляшки від різного алкоголю.
Навіщо я вам це говорю?
Ви ж бачите все самі!
А ще тут транслюются фільми
прямісінько на стіні.
Огидній, порепаній рожевій стіні.
І їй від цього не боляче.
Різні люди ходять
у різні дні.
Ванна не закривається. Навіть якщо хтось купається.
Туалет — місце для страху. Ми якось втопили тут велетенську комаху.
І тепер боїмося, що вона буде мстити нам уві сні.
Остання кімната — як остання надія. Але я її швидко розвію.
Тут нема надії, немає просвітку.
Це як хостел — прийшов, кинув кості і слухаєш, чи торохтять.
За стіною сусіди сплять.
Приходьте у гості.
18.03.2014