Незламний народ…
Бодан САЖ — 9/12/2013 - 21:46
Львівський залізничний вокзал зустрів мене всією своєю величчю та красою металевої інженерії. Зійшовши із вагону на перон, я вирішив зачекати доки зажди гамірні та заклопотані пасажири потягу Київ-Львів великим людським потоком спустяться до виходу в місто. Поспішати мені не було куди, зустріч заради котрої я й приїхав у місто Лева була запланована лише на вечір. До поки я проводжав ще зовсім не давно своїх попутників, на думку спала хороша ідея відвідати якусь із численних львівських кав’ярень та перекусити. У Львові остатній раз я був приблизно рік назад і вже достатньо встиг скучити за цим чудовим містом. Працюючи у столиці нашої країни завжди знаходяться важливіші справи та задуми, ніж ідея приїхати на вихідні до Львова. Під власні роздуми, як провести цілий день, я слідом за остатніми пасажирами спустився сходами до вокзального тунелю, пройшовши котрим я опинився у вестибюлі, швидко пройшовши через нього, я вийшов у місто та вдихнув львівського повітря. Доїхати до центру вирішив трамваєм, часу багато та й можливість спокійно обміркувати вечірню зустріч під розміряний рух трамваю виявилась сильнішою за комфорт міського таксі. Вибравши місце біля вікна, що на мою думку повинне мене захистити від зайвих поглядів та моментами нестерпних пенсіонерів, я поринув у власні роздуми над моїм відрядженням. Увімкнувши на ай-поді треки Parov Stelar я насміхався над ситуацією котра привела мене у рідне місто.
Виконавши чергове завдання редакції та здавши увесь написаний матеріал редактору, я зайшов до бухгалтерії де для мене завбачливо були підготовлені кошти за виконану роботу та компенсація моїх витрат. Розписавшись у відомості я хотів подзвони коханій дівчині та запропонувати випити запашного капучіно у нашому улюбленому кафе, проте такий на перший погляд хороший день зіпсував телефонний дзвінок.
- Алло!
- Я сподіваюся ти ще в офісі?
- Так, вийшов із бухгалтерії.
- Чудово! Зайди до мене!
Короткі гудки. Головний редактор мені ніколи не подобався через своє невміння спілкуватися із людьми. Постукавши в двері його кабінету та вислухавши короткий монолог про ситуацію що склалася в країні, про свіжі новини із революційного майдану, я почув головне.
- Коротше Саша, забереш в секретаря білети до Львова, відрядні та все решта що тобі знадобиться та їдеш зустрічатися із «Лютим»
- З ким? – не зрозумів я.
- Саша «Лютий» один із представників «Патріоти України» котрі в числі інших радикалів захоплювали нашу КМДА та «фігачили» палками «Беркут» на Банковій. Він зараз переховується у Львові, проте зустрітися із нашим виданням готовий. Зустрінешся і спробуєш розібратися у його точці зору, намірах організації та планів на майбутнє.
- Тепер ясно – підсумував я та зібравши усе потрібне вирушив до Львова.
Кожного разу гуляючи містом знаходжу нові закутки та місця невідомі мені до того. Вийшовши і трамваю я вирішив пройтися до пл. Ринок та зайти у «Дім легенд» мій колись улюблений заклад.
Знайшовши вільний столик та зробивши невелике замовлення, я дістав нетбук та взявся за класичну, щоденну та в більшості випадків нудну процедуру сучасного мешканця мегаполісу. Спочатку потрібно було перевірити робочу пошту, відписатися на справді важливі листи, помітити на видалення «спам» та якусь маячню котру часто пишуть журналістам. Далі пішла пошта особиста, перевірка особистих сторінок в соціальних мережах. Остатнє затягує найбільше та на довший час за решту. Якщо раніше можна було годинами сидіти у барі та пити пиво слухаючи свого співрозмовника і лише інколи задавати уточнюючі запитання, сьогодні це залишилося частиною чогось давно забутого. Які там зустрічі із друзями та знайомими якщо і спокійно можеш прокоментувати нову фотографію у їхньому альбомі в «Вконтакті». Зрештою правду ти їм і на далі не пишеш, більшість фотографій схвально оцінюєш навіть якщо вигляд готельних пейзажів Туреччини та Єгипту вже давно сидить в печінках. Проте ні, ти тиснеш «Мені подобається», щоб не ображати віртуальних друзів, навіть не їх самих а їх сторінки. Закінчивши із нудним, проте все ж таки потрібним процесом, я вирішив перекусити та трохи відпочити від роботи та робочих питань. У кав’ярні було людно, і хоча багато львів’ян тимчасово перемістилися на головний майдан столиці, відвідувачів менше не стало. Правда мені здалося що їх обличчя змінилися, на місце студентам та гостям сусідніх із Львовом областей прийшли більш осмисленні обличчя. Чомусь із вигляду та поведінки поляків за сусіднім столиком я вирішив що це представники правової організації котрі подолавши польсько-український кодон по дорозі на Київ не змогли собі відмовити у можливості провести хоча б один день у Львові. Крім них я довго вдивлявся в обличчя інших відвідувачів закладу котрі захопленні своїми розмовами та куштуванням замовлених страв не звертали на мене ніякої уваги. Сьогодні я тут бачив дуже багато людей котрі швидше за все ніколи не були громадянами нашої країни, проте саме зараз дуже переймаються її долею. Люди котрі подолали кілометри доріг, щоб залишивши там вдома зручні крісла та акуратні кабінети, приїхати в нашу країну та власною присутністю додати підтримки та ваги усім подіям що відбуваються. Із задоволенням закінчивши свій пізній сніданок я залишив цих людей із їхніми благими намірами та цікавими розмовами та вийшовши на вулицю попрямував містом.
Вдосталь погулявши містом, я прийшов на місце котре для усіх львів’ян є майданом свободи, демократії та надії на перемогу. Суворий погляд Кобзаря, дивлячись із висоти пам’ятника вказував на вірність позиції усіх тих хто зараз тут зібрався. Перейшовши вулицю, я легко поєднався з цими людьми, тими, для кого в житті головне місце відведене: сім’ї, дітям, людяності та доброті. Можливо більшість з них і справді дуже радіє коли їхні світлини із відпустки отримують від таких як я «Мені подобається». Постоявши в гурті молодих людей, найшвидше студентів одного із львівських вузів, я якось непомітно для себе долучився до іншого гурту. Тепер мене оточували чоловічки із справжніми козацькими вусами, милі жіночки із усміхненими обличчями у котрих вже немає тої злоби котру часто можна бачити у громадському транспорті. Нічого їх непитаючи, я зрозумів наскільки їм важливо тут бути. Дивитися як люди змінюють розміряний рух країни, сценарій та маршрут для котрої написали люди, котрі, сидячи у добре обставлених власних кабінетах, ніколи по справжньому цю країну не любили. Вони ніколи не заходили у «Дім легенд», щоб випити кухоль доброго пива у нашому з вами товаристві. Не вірний рух країни задали ті, для кого відпочинок в сусідній країні вважається сором’язливим та вульгарним. Зате відвідини іншої країни, у моменти коли настає час відповідати за власні вчинки навпаки, вважається логічним та вірним.
Перебуваючи серед численних прихильників євроінтеграції, я бачив тих, хто хоча й неготовий жбурляти камінням у ряди рицарів «Беркуту» та розмахувати кованим ланцюгом на їх головами, проте готові до іншого. Ось ці чоловіки із густими вусами та жінки із рум’янцями на обличчі, готові піти на особисті жертви, закриваючи при необхідності власними тілом тих, хто може протидіяти системі за її ж правилами. Невже хтось вірить, що просто зібравшись під стінами на Банковій, люди могли на щось вагомо вплинути. Керівництво країни котре дивитися на народ своєї країни котрий стоїть на вулиці із теплих кабінетів, ніколи не почує людських вимог. Почувши, не перейметься долею, а доручить підлеглим створити комісію, котра повинна дати висновок критичності людського невдоволення. Далі вправні консультанти візьмуться за добре вивчену справу по виправленню ситуації. Дізнаються хто саме представляє більшість із натовпу, котрий регіон країни відрядив своїх мешканців на барикади, хто для них авторитет та почнуть маніпулювати становищем. Створювати інформаційні приводи котрі будуть бентежити суспільну думку та відводити від основного. Для влади дуже зручно коли народ на мітингах представляє один лідер. Так би мовити головний опозиціонер, рішення та заклики котрого найкраще сприймаються народом. В такому випадку щоб взяти під контроль такого лідера багато робити не потрібно, прибирають лідера і все, люди деморалізовані. Практично, як на війні під час бойових дій але зараз не цей випадок, тому влада зрозумівши це ,посилила міліцейські кордони, марно сподіваючись цим себе вберегти.
Провівши на майдані решту дня до самого вечора та зарядившись хорошим наст роєм та позитивними емоція, звірившись із годинником я був змушений вирушити на зустріч із «Лютим». Довго йти не довелося адже більшість кав’ярень розташовані у самому центрі міста. Ще раз перечитавши назву закладу у котрий мені потрібно було прийти через двадцять п’ять хвилин носив назву «Mons Pius». До сьогодні я там не бував і назва мені здалася дивною та незнайомою. Рухаючись вуличками, я думав, як же буде виглядати мій співрозмовник, морально я готувався зустріти короткого підстриженого парубка із нацисткою свастикою на тілі. Саме так описують націоналістів проросійські ЗМІ та чиновники. Прийшовши на вказану адресу, я знайшов ще одне чудове місце для власного дозвілля. Заклад котрий позиціонує себе як паб справив на мене гарне враження, добре продуманий дизайн дозволяв відвідувачам гарно відпочивати під захистом могутніх стін та стелі. Зайнявши вільний столик я прийнявся розглядати дизайнерські елементи закладу зовсім забувши про час зустрічі. Напевне саме в такому забутті пройшла решту часу і як було домовлено о 21:00 до мого столика підійшов молодий чоловік. Вигляд він мав як решта молодих людей у його віці, поряд з ось такими я ще недавно стояв на львівському майдані.
- Це ви з «Українських вістей»?
Я подивився йому у вічі та сказав так, саме я. Ми обмінялися рукостисканнями і я готовий до болі міцного потиску руки здивувався його відсутності.
- Саша. А ти я так розумію «Лютий»?
- Він самий. Представляли мене кремезним хлопцем у військових берцах? – він посміхнувся та покликавши офіціанта замовив два пива-Тут пиво хороше мусиш спробувати.
Я кивнув та дістав редакційний диктофон, блокнот для записів та для чогось виклав власний мобільний із кишені. Допоки нам несли пиво ми дивилися один на одного та кожен думав що буде відповідати іншому.
- Ти знаєш, я думав що ти вибереш для зустрічі якийсь простіший заклад, пі церію біля університету чи молодіжне бістро, але не хороший не дешевий паб.
- В тому й вся справа, що такі як ви, можливо не в буквальному змісті цього слова, думають шаблонами та стереотипами. Якщо «Лютий» значить звичайний відморозок ,помішаний на націоналістичній ідеї. Якщо молодий отже зустріч пройде у студентському генделику, котрий знає кожен собака. Якщо мітинг на майданні значить будемо стояти та мерзнути поки наші можновладці, котрі першими мають мерзнути поряд з нами, будуть торгуватися із чинною владою у закритому на спец обслуговування, ресторані. Так думає більшість мешканців країни, так думають представники влади радісно поїдаючи свіжі суші у київських ресторанах.
- А ви разом із «патріотами» вирішили їх здивувати та зробити щось не ординарне, а викрадений грейдер із Майдану Незалежності саме виявився під рукою.
- Ну бачите, Саша, як легко ви все перекручуєте на свій лад – в цей момент «Лютий» відпив з кухля. Ми зробили саме те, що повинні зробити усі решта учасників Євромайдану. Як ви не можете зрозуміти, що просто стоячи на місці, ми нічого не змінимо, і нічний розгін цьому доказ. Якщо народ країни незадоволений діями влади, влада повинна піти у відставку,якщо цього не відбувається, значить у владі не ті люди.
- А приміщення КМДА символізує теперішню владу?
- КМДА символізує початок активних дій простого народу, а не популістичні дії народних депутатів, котрі висунувши власні посвідчення перед собою, ідуть на кордони міліції, знаючи що ніхто нічого не зробить із їхніми дорогими костюмами. Тому коли ми захоплювали приміщення, виламати двері мені, наприклад, допомагав хлопчина із Харкова, безпартійний до речі. Та й на банковій зібралося достатньо бажаючих подивитися на тих рицарів честі та доблесті котрі сміливі та безстрашні із шоломами на головах. Звичайно їм не приємно опинитися на холодному асфальті, отримати добрячого стусана під сраку від вуйка з Івано-Франківська, котрий побачивши побоїще на Майдані, не зміг більше мовчати. І таких сотні тисяч, а можливо мільйони, цього ніхто точно не знає. Лідери опозиції керують лише власними партійними людьми, вони сліпо вірять що, назвавши себе опозиційними лідерами, вони отримують право вказувати людям і тому вуйкові із Франківська- що, коли і як їм робити. Чи це вони попадуть під суд якщо все залишиться як є. Чи Кличко, Тягнибок та навіть Яценюк готові посидіти у українських тюрмах, хоча така тенденція з’являється остатніми роками національного характеру вона немає.
- Тобто ти хочеш сказати що річ зовсім не в провокаторах та радикал, котрих звинуватили у безладах, а в громадянах котрі практично «взялися за вили»
- Звісно, а хто такі радикали, націоналісти та «Патріоти України». Це громадяни України у котрих інша позиція по відношенню до ситуації в країні. Якщо в нас демократія, тоді як можна назвати власний народ радикалами-провокаторами лише тому що політик-опозиціонер, вилізши на грейдер, кричить це на все горло. На мою думку лідерами людей повинні бути кращі із поміж самих людей, у такої людини зобов’язання лише перед людьми з котрими він гріється біля бочки на Хрещатику.
- Зрозуміло. Як довго плануєш переховуватися та що думаєш робити далі – знаючи що на такі питання ніхто не відповідає я почав допивати пиво.
- Продовжувати боротьбу. Хоча можу легко попросити політичного притулку у країнах Європи або США. Цього робити не буду -це моя країна, а притулку будуть просити ті, хто висуває силовиків проти своїх громадян. На цьому все, наша зустріч закінчилась.
Він підвівся, потиснув мою руку та спокійно пішов ,не обертаючись, немов знає що ніхто його не зупинить не затримає. Він схожий на решту активістів майдану і водночас інший від них. Готовий ризикувати найціннішим, власним здоров’ям та життям, щоб примусити людей жити вільно та руйнувати власні шаблони.
Спершу я хотів повторити кухоль пива, але вирішив що краще пройтися містом. Розрахувавшись та зібравши у сумку речі, я вийшов на вулицю та зустрів поглядом молоду пару, хлопця та дівчину із символікою ЄС. І емблема країн Єврозони не здалася мені знаком миттєвого успіху, але символом об’єднання людей навколо загальної мети.
Повернувшись у столицю наступного дня, я передав записане інтерв’ю редактору нашого видання, той прочитав мою роботу, задумався та подякував за виконану роботу. Запропонував зайти в бухгалтерію та отримати зароблене, а потім їхати до дому відпочивати після відрядження.
- Коли вийде матеріал – показав я пальцем на аркуші.
- Не зараз, не знати чим це все закінчиться. Щоб бува не довелося нам з тобою відповідати за нашу писанину.
- Відповідати перед ким? Перед людьми?
- Та якими там людьми, перед тими хто до влади прийде або зостанеться. Потрібно трохи зачекати.
- Зрозуміло – я вийшов із кабінету, зайшов в бухгалтерію де відбулася стандартна процедура. Покинувши стіни редакції я прийшов на майдан та віддавши свої теплі рукавиці хлопцю котрий розливав чай із великої каструлі усім бажаючим, пішов у натовп в надії знайти нових лідерів українського народу.
Не опублікований матеріал. Київ-Львів-Київ. 2013р.