Монолог янгола
Anastasiya_R — 10/10/2012 - 18:10
Переляканий погляд з-під опущених вій.
Не бійся. Нічого не буде.
Я знаю, я поруч. Закрию крильми.
Тебе не побачать злі люди.
Ти знаєш, хто я, хоч не бачиш мене.
Не чуєш, що я завжди поряд.
Ховаєшся там, де не видно людей,
Де темно, де холод і сморід.
Мені не дано зрозуміти тебе.
Захистити – ось все, що я вмію.
Чому ти така? Чому, поясни?
Кому ти віддала свої мрії?
Ти не кажеш, мовчиш. Я обніму тебе.
Дотику не відчуєш.
Тільки пізно вночі, при самотній свічі
Янгола намалюєш.
Зранку ти той малюнок на клапті порвеш.
Я кричатиму: «Нащо? Не треба!
Ні, не рви, не шматуй, не терзай!.. мій портрет…»
Та уже буде пізно. До неба
Шматочки злітатимуть, вітром нестиме
Їх. А я поряд з тобою
Стоятиму. Сльози твої рукавом…
Твої сльози. І ще більше болю…
Я вгамую твій біль, заберу, наче сон,
Та назавтра прийде новий.
Відганяти його, захищати тебе
Буду я. Ти не знаєш… Я твій…
Янгол. Та я не такий, як ти…
І… не в змозі тебе захищати,
Бо не знаю, що значить дружба й любов,
Бо я не умію прощати.
Я просто янгол. Ти просто людина,
Та потім одною ти станеш
Із нас. Ти так хочеш? Тобі буде важко.
Ти забудеш про все, ти це знаєш?
Ти не знатимеш болю, не знатимеш страху…
Про сльози забудеш навічно.
Але ти забудеш про дружбу, кохання…
Спочатку це буде незвично,
А потім – як я, захищатимеш інших,
Хто хоче і вміє кохати.
Тобі буде важко. Так, дуже важко.
Бо люди уміють страждати.
А поки що досі ти ходиш землею…
Не бійся. Я поруч. Довірся мені.
Ми підемо з тобою зорі шукати,
Доки не згасли вогні.
22.05.2012