Здавалося вже згасли ліхтарі,
немов дитячі мрії, почуття й тривоги
і поставали вздовж дороги -
сліпі й старі каменярі.
І нібито вони чекають ночі,
похмурені і не потрібні на землі,
сумні й забуті, сиві і старі,
чекають час коли відкрити очі.
Дощ намалює сльози ліхтарів,
і нагодує вдосталь самотою
роки натягтуть всі дроти струною
і згаснуть вулиці на честь сліпих вогнів.