Приїхав поїзд...на пероні
повисихали зморені дощі,
і зміст трьох слів, немов трилогій,
Забравши серце, полетів.
Впиваючись у темну даль,
Німіє погляд, мокнуть руки
І по бруківці у містах
Розтанули дерева-круки.
Застигле слово на вустах
І зникло в просторі, як вітер,
Маленьке складене пробач
З каштанових весняних літер...
На віях ночі сонні краплі
Течуть колонами по місту,
Думки скривавлені від шаблі...
Їм боляче. Їм темно й тісно.
Приїхав поїзд...на пероні
світили зморені дощі.
Сльоза, впадаючи на скроню
Застигла з вітром на душі...