19.10.2009 Оболонь - Університет
Ірина Халепенко — 31/05/2011 - 20:55
Збірка: Замітки
Прохолодний жовтневий ранок. Йдемо до метро вдвох. Я і моя сусідка з кімнати ліворуч. Кутаюсь у складках реглану – холодно! – шпортаючись у широчезних штанях намагаюсь прискорити крок. Марно. Все одно вона ледь устигає за мною у своїх мініатюрних туфельках і вузесенькій спідничці до колін. Збоку в неї мантиляється здоровезна сумка з парою книжок і теплими джинсами. Її хлопець забороняє їй носити спідниці, коли вони не разом. Вони зустрічаються 5 років і за місяць у них весілля. Вона буде вчителькою, він –економістом. Вона любить квіти, романтичні фільми і елегантний привабливий одяг, він терпіти не може, коли на неї хтось дивиться навіть хай і не хтивим поглядом. Він говорить, що кохає – тому вона має його слухатись. Вона переконана, що любити – це передусім довіряти і поважати чужу свободу, а ще вміти терпіти і поступатись. Тому мовчки цілує його у скроню, слухняно натягає ненависні «булкіш», передягається у парадному і тягає за собою торби текстильних виробів. Що поробиш, своє тіло вона теж любить.
Цікава вона все-таки штука любов. Я так багато чую про неї щодня і так мало бачу у своєму толк-шову «ін-метроу-айс». От приміром цей поставний смаглявець з усміхненою русявкою. Ну стоять вони, обіймаються, заглядають один-одному ув-вічі й щось спрагло бурмочуть – чим не кохання?! Тільки він дивиться зовсім крізь неї уявляючи екзотичне японське порно, а вона ретельно згадує чи поклала до сумочки презерватив і чи не припадають бува на сьогодні ті щасливі міжмєсячні дні у які ну ніяк не можна завагітніти…
Милий хлопчина з розкішними дредами і дорогим сноубордом (і куди воно його суне в жовтні-то?) притулившись до дверей, замріяно задивився у порожнечу тунелю. У його очах вона – струнка весела дівчинка з купою веснянок і незрівнянним почуттям гумору, і він, він навчить її кататись, покаже їй усю неймовірну красу снігів, а влітку вони тренуватимуться разом у спорткомплексі під старого-доброго Джиммі Хендрікса. Врна обов’язково полюбить Джиммі, покине свій безглуздий дитячий панк і полюбить Джиммі, має полюбити… А як то буде та, інша, чорнявочка, її подруга з кирпатим носом, трохи похмура і тиха – не страшно! Навіть краще. Тихих дівчат легше привчати до нового способу життя, бо ж не йому мінятись,звісно. Ні, ні, без сноуборду і Джиммі він не житиме, це вже запевне…
Охайненька брюнетка з трохи вирячкуватими очима, проте доволі спокусливим декольте, обводить вагон пильним поглядом бувалого мисливця – їй потрібне нове знайомство, бодай погляд чи усмішка, теплі уста і міцні обійми, їй треба забути його «єдиного-коханого», без якого так кепсько і порожньо… тільки чомусь замість образу того «коханого» у її серці – біла пляма, мабуть, так прагнула забути, що вже й не пам’ятає кого саме…
Егоїзм, жадоба, хіть, жалюгідне вовтузіння у ліжку і абсолютне нерозуміння один-одного поза ним…
Амур захворів на ганарею.
Я хочу бачити в очах кохання. Якою б не була цинічною – я дійсно хочу. Коли непотрібні слова чи доторки, коли мовчати не в напряг, а очі не блютуз, ні – розчинений портал, коли хочеться єдиного – віддати якнайбільше і не просити нічого, якщо не взаємно – могти давати задаром і вміру, жити як янголи, для один-одного, бачитись раз у вічність і все одно бути разом, коли…
Блін, ну не знаю, та хоча б, як у книжках, любити так, щоб боротись за своє почуття, рубати зміїв, дурити мамів і кінчати життя самогубством…
Здається… я знаю хто винен – такі як я пафосні писальники!
В ім’я святої інквізиції, блін! О́гнем і ме́чем, пані та панове!
Спалити начисто усі любовні романи, інтриги і трикутники, тести, поради психологів і дівчачі енциклопедії, порнофільми, милодрами, все де є хоча б натяк на любов; розбити диски, видалити файли, форматнути флешки, порізати касети, зашкрябати до дір платівки – розвести здоровенне вогнище і… влаштувати оргію!
А коли минуть століття і люди забудуть навіть саме слово «ЛЮБОВ» (Амур таки загнеться від СНІДу, а Ерос застрелиться через аденому простати), тоді ми знову побачимо, відчуємо, знайдемо це почуття і, вже не боячись бути смішними, станемо щасливими…
Може.
Але… мені дуже хотілось би аби ми з тобою… тобто ти і я… дожили до того казкового часу… нехай навіть не разом…