З сніжного листа
Нікольська Аня — 14/02/2011 - 19:43
Раніше я дуже любила осінь. Думала, що вона добра. Вірила, що така творча пора року не може бути лихою. А потім осінь прийшла в моє життя...
Стою посеред парку, в сльозах, зломлена, залишена без нагляду маленька людина. Дивлюся осені в очі. До чого ж злі в неї очі!..Я бачу дорогу, скроплену нічним дощем. Бруд чіпляється до ніг, в'їдається в черевики. По обидві сторони дороги стоять ряди дерев. І листя...жахливо жовте листя...Воно скрізь. Вітер силою забирає в нього життя, здіймає високо в небо, заплутує його шлях, відбирає все...і кидає гнити в той голодний бруд.
Я силюся пройти по тій дорозі, але не можу зрушити з місця. Що ти зробила зі мною, осінь?..Я тебе ненавиджу! Ти відібрала у мене все. Я, мов той вигнанець, не маю більше дому, не маю, куди йти, не маю, до кого. Я пуста. Вітер заніс мене в твоє хмуре дощове царство і твої сталеві очі впилися в моє тліюче життя. Через тебе сонце втекло з мого серця. Я тебе боюся, осінь. Забирайся геть!..Облиш моє гинуче серце.
Ніколи не любитиму тебе більше, осінь. Ти мені чужа. Віднині чекатиму зиму. Зима мене врятує. Вона спинить кров і заморозить біль. А ще дозволить почати все спочатку. З чистого листа.