"Карпати" - "Манчестер" (3:0)
VolodymyrGolod — 10/01/2011 - 20:57
Мені снився солодкий сон. “Карпати” грали з “Манчестером” і вели у рахунку 2:0. Згідно з моїми уявленнями, скоро мали забити і третій гол. І доки я очікував цього моменту, до мене підійшов низенький чолов`яга і запитав:
- “Ну що, знову виграють?”
- “Так. 2:0.”
- “Знов сон дурний приснився?” - присоромив мене незнайомець.
- “Угу” - тихо і ображено буркнув я.
- “Ходім зі мною, я тобі щось покажу”
- “Чого це?”
- “Дещо важливе”
- “Та може вже нехай виграють і тоді підемо?”
- “Завтра виграють. Пішли.”
Не знайшовши потрібних аргументів для відповіді, я покірно пішов за уявним другом. Він вів мене якимось дивним лісом. Навколо розкинувся туман. Від цієї атмосфери і від мовчання мого провідника стало моторошно. Тож я вирішив поговорити:
- “Мене звати Володимир. А Вас?”
- “Мене звуть Степаном”
- “А куди ми прямуємо?”
- “Уперед” - засміявся Степан.
І раптом ліс закінчився. Ми стояли посеред “хрущовської” квартири. Чимось дуже тхнуло. Зізнаюсь чесно, нелегко залишати спокій у незнайомому місці навіть не знаючи мети візиту до того місця.
- “Ось ми й тут” - почулося від мого друга.
- “Де тут? Це квартира якогось алконавта!” - помалу я втрачав над собою контроль.
- “Ні, синку, не алконавта. Тут живе шахтар”
Повз мене пробігла дитина. Ми зі Степаном рушили за нею, до коридору. Двері відчинились і увійшов господар домівки. На його очах проглядався глибокий сум і печаль. Але він усміхався. До нього підбігла маленька дівчинка івін дав їй цукерку. Тим часом Степан вийшов на вулицю. Я рушив за ним.
- “Бачиш, він щасливий. Він приніс дитині цукерку. А йому вже півроку не дають зарплати”
Ще обмислюючи останні слова, я спішно наздоганяв низеньку постать. Довгі фасади радянських будинків світили гнітючою сіротою в мої очі. Стало вкрай сумно. Не встиг я озирнутись, як опинився у черговій кімнаті. Її стіни вже проявляли бажання впасти на мене. Я запитав:
- “То також шахтар?”
- “Не зовсім. То доктор наук”
Цими словами я так наситився, що не зміг нічого вимовити у відповідь. На вузенькій кухні чоловік смажив яєчню. Та вже за мить я та Степан стояли у лісі, через який ми йшли до міста. Назустріч нам бігли хлопці в одностроях. Вони стріляли. За нами йшла численна радянська армія. За кілька хвилин бою всі повстанці загинули. А Степан кивнув головою і ми повернулись на стадіон.
Степан дивився на поле і не відводячи очей говорив: “У чому різниця між тими двома чоловіками і повстанцями? Ті двоє мовчали. Вони всього лиш хотіли прожити ще один безликий день, сповнений болю і порожніх надій, яким ніколи не судилося збутися. І ще одне, зараз “Карпати” гол заб`ють. Дивись.”
Степан пішов і згодом зник за радісними фанами. А Вася Кобін забив гол.