Перший день зими
Ганнуся — 3/12/2010 - 11:13
На місто спустилась зима. Стало шалено тихо і в повітрі запахло романтикою, новим віршуванням та майбутніми святами. В очах людей, що повільно сунуть тротуаром, боючись послизнутись, читається, що вони нарешті відчули всю бузмежну значимість першого снігопаду.
Сніг пішов після обіду. Його ніхто не чекав і всі були рішуче налаштовані на дощ. Вони стояли у дворі чужого дому під вікнами чужих квартир і дивились одне одному в очі з ніжністю, яку описати наразі просто неможливо. Вони стояли шалено довго. Доки сніш пускався все сильніше. Так, наче снігова хмара, що нависала над Ними, була не хмарою, а величезною герметичною коробкою, в якій раптово вибили дно. Вони стояли. Сніг сипав, навіть і не думаючи зупинятись. Сипав за комір, на волосся, на Його чорні віі, на Її тонкі вуста. Вони доволись одне у одного. Їм було про що помовчати.
На холодне місто впав перший зимовий вечір. Вона йшла по вулиці з обличчям юного митця, що годину тому збожеволів, палячи зім'яту цигарку у сусідньому підвалі. Вона йшла, ледь чутно ступаючи по мерзлому снігу і наспівувала улюблену пісеньку собі під ніс, а інколи - зупинялась, довлячись на оточуючих очима Матері, Творця чи Бога. Під яскравим вуличним ліхтарем, що розрізав темну снігову холоднечу подібно теплому ножу, що розрізає біле тіло масла, сиділи діти. Це були три хлопчика. Двоє згрібали з мерзлої землі щойно випавший сніг голими руками і ліпили сніжки, а третій, в рукавицях і шарфі, стояв поруч них і тільки час від часу питався: "А нащо воно вам треба? Чому так багато?". Вона всміхнулась - теж ніколи не розуміла цю дурну гру. Всміхнулась і пішла далі. Повільно. Насолоджуючись спокоєм засніжено-пустих вулиць.
Він повернувся сьогодні додому раніше. Посміхнувся мамі і пішов до себе в кімнату. Сьогодні Він бачив перший сніг цього року. В кімнаті він запалив нічник і, закривши двері зсередини, сів читати і мовчки думати. У вікно стукотів сніг і Йому було дивно - сьогодні всі Його думки збились в клубок і закотились кудись у куточок душі. Годинник сповістив про північ. Він підійшов до вікна і довго вдивлявся у морозну самотню ніч. Він відчинив вікно. Рвучко війнуло холодом і стало мало простору. Він сів на підлогу і повільно закурив. А сніг тим часом стрімко влітав у кімнату і падав долу. Він вимкнув опалення і тепер сніг не танув і мороз не мав перешкод. Йому не було холодно. Наразі Він вигадував нову історію кохання, порівнюючи Її руки зі снігом, а погляд - з морозом. Він уже кохав Її. Як художник картину, яку не в силах ані дописати, ані лишити, знову і знову повертаючись.
Зима наступила неочікувано. Люди навколо божеволіли і були схожі на фантоми, що повірили в свою значущість. А сніг йшов ще довго.