Про генія
Avida_Dollars — 1/12/2010 - 23:37
“Стою на тихому причалі,
Дивлюсь на воду я глибоку,
О відійдіть, мої печалі,
Чому такий я одинокий???
Чому лиш я все розумію???
Чому мені відкрився світ???
Змінити світ лиш я зумію!!!
О ця солодка юність літ!!!
О як яскраво світить сонце!!!
О як ласкаво вітер віє!!!
О як знадливо у віконці
Прекрасна діва тихо мріє!!!
О як палає вільне серце!!!
О мій нестримний душі злет...!!!”
Так видивляючись в озерце,
Римує віршики “поет”.
Чудові рими неземнії,
Цей ритм, немов дзвінкий струмок,
О ці літа його чуднії,
О цей огненний спів думок!!!
Немов герой той романтичний,
О так! Герой дівочих мрій,
О він – це геній поетичний!!!
Ридає серце від надій!!!
І з пафосом, і так трагічно
Він ручку у руці тримає,
І так кумедно і комічно
У бруд озерний зазирає.
Мабуть, там рими розгубились,
Не знає, що ж йому казати,
Мабуть, під камінь закотились!!!
Тому все треба записати!!!
Щоб ці божественні думки
Не згинули, мов той туман,
Щоб хтось згадав через віки,
Що жив колись такий баран.
А поки ніжною рукою
Листочки у руці тримає,
А поки легкою ходою,
До видавництва поспішає.
А по дорозі, ну звичайно!!!
Читає віршики дівчині,
І так всміхається печально...
Нема й ціни цій мазанині!!!
“Глибокий погляд... О ці очі...!!!”
Складає віршики щоночі,
“О цей прекрасний душі злет...”
Римує віршики поет...