Зірка без імені
bohemka — 24/09/2010 - 20:38
От тобі і весна... Тре було з мамою на дефіляду вибратись... Шмоток, шоб підходящих – жодної... Залізла в сарафан. Літній. Короткий. Холодно. І капці дефілядні одні – на такому каблучиську, що від висоти закачувати починає... Виглядаю, як дура. Ну, лан, думаю... Бу короткими перебіжками пересуватись. Якось воно тай пройде. Ан ніфіга. Йшли з мамою з дифіляди. Мало того, що купа рогулів мацало поглядами.... Йдем попри роботяг якихось – будинок ремонтували. Ну вони «гиги» звичайно. Чого б то слинку не пустити? А тут я ще як візьми тай з усієї дурі на бруківці не посковзнись!... Ноги вузлом, сарафан на голову, а я – на все горло так : «БЛЯДЬ!!!!». Мама в шоці. Я в шоці. Роботяги ржуть. Картіна рєпіна «пріплилі»... Вбийте мене молодою і гарною!!!
І все-таки то було кумедно...
?? ?? ????р.
Блін... Знов проспала. Злазячи з ліжка, перечепилась. Тепер болить нога... На зупинці підійшла божевільна бабця. Вибила з рук цигарку. Цигарка впала в сумку. Сумка почала диміти. Я – матюкати бабцю. Бабця блаженно посміхалась... Що за?!!!..
?? ?? ????р.
Сьгодні в мене знов вкрали телефон. З усіма контактами. От не знаю, добре це чи погано... Ніхто не чіпає... Добре, напевно. Але ж все одно прийдеться купляти новий. А це – час і гроші... Затрата енергії... Я ж не дюраселка... От шіт...
?? ?? ????р.
Гг. Пішла купляти телефон. Сподобався один. Кличу продавця. Кажу, «Покажіть будь ласка», вже знаючи, що куплю, але задля прілічія ...
Ну продавець давай тараторити, шо там і де там – про «снейк ту» і «смс»... Я його на півслові перебила звичайно. Кажу: «Гарнюня! Давайте!». Продавець зашарівся і ледь телефон не кинув... Вирішив, шо це він гарнюна... Жжу німагу. Чого мене люди не панімають без подтєкстов?
?? ?? ????р.
Включила пічку. Лягла спати. Прокинулась від головного болю. Дивно що прокинулась. Вогоню не було. Просто йшов газ. Чого зі мною постійно щось трапляється?..
?? ?? ????р.
Мене виключили з університету. Бо я не ходила на пари. Я не ходила на пари. Бо мені було хриново. Мені було хриново, бо я була з нелюбом з відчаю. Я була з нелюбом з відчаю, бо мені зрадило кохання. Мене зрадило кохання, бо я стала нудна і неуважна. Я стала нудна і неуважна, бо мене всі дістали. Мене всі дістали, я сиділа вдома. Я сиділа дома постійно і мене виключили з університету... Мене виключили з університету, бо я не ходила на пари....
Мантри... От лайно!
?? ?? ????р.
До нас поселилась нова дівчинка. Класна така... Я вперше курила драп. Сподіваюсь – в останнє... Ото було противно... Таке відчуття, ніби ти сидиш скорчившись в своєму тілі, а воно хихоче, смикається, боїться... Мені все здавалось, що прийдуть міліціонери... Параноя... Ага. І я всередині – нормально мислила, і мені було несила дочекати, коли тіло припинить ковбаситись... Така хвиля тужливого спліну тошнотно била в горло... А тіло продовжувало смикатись. Потім ми пили вермут. Ага! І ще я спробувала цілуватись з дівчиною... На колінах!.. Хфє... Чогось зовсім не сподобалось. Може, була надто п’яна?..
?? ?? ????р.
Сижу в універі. На підлозі так, в кутику. Чекаю на декана. Проблєми рішать же надо, а не пропускати повз увагу... Ну сижу собі, нікого не чіпаю. І тут підходить знайомий. Лєвий якийсь чувак зовсім. А я музику слухала, взагалі вийшла за межі реальності... Ну він мене у неї назад ввести спробував. Каже, «Що тут робиш?». Я від несподіванки аж тріпнулася і у відповідь «РЕКТОРА чекаю.» Цей очі витріщив, каже «Кого чекаєш?!!». А мені здалося, що він ото не почув (навушники в мене все ще у вухах), і я починаю говорити на високих тонах «РЕКТОРА!!!». В знайомого взагалі очі на лоба полізли: «Якого ректора?» питає. Сидить собі дівчинка на хз якому поверсі, в кутику і не будь-кого, а ректора чекає...
Я чемно продовжую плужити: «Як якого?!! – кричу – Свого!!!». Парубок в осаді. Він просто не знає, шо йому казати... Бере так, знаєте, обережно запитує: «Ааа... Ну і хто в тебе ректор?». А я так чесно і простодушно називаю ПІБ декана... І голосно при чому! Ну щоб почув)))))))). Парубок усміхнувся. Сказав «Ну чекай, чекай» тай подався у своїх справах...
?? ?? ????р.
Буває просто кохання. Буває нещасливе кохання. А в мене воно йобнуте. Вже сьомий раз розходимось і, блін, ніяк не можем... Імпотенція якась емоційна, чи що за х...
Мені було боляче, і я ніяк не могла тримати себе в руках. Найкращий метод – іти між люди. Щоб людей було багато і поводити себе тре адекватно обов’язково... Якраз виступи Гадюкіних, Юркешу, Скрябіна... Людей прірва, як на будь-якому концерті... Купа знайомих. Болить голова. Час від часу темніє в очах. Але я «сильна і мужня. Я вам допоможу у горі і скруті»... Зціпивши зуби, танцювала боса і посміхалася. Людоньки, я таки багато танцювала і посміхалась – кілька годин... А потім Скрябін вирішив заспівати попсову таку пісеньку... А я ж на зриві! А він «Я сховаю тебе від всіх далеко...»... А я давай сміятись... Сльози градом по щоках, а я з себе сміх тісну. Боже, як я страшно сміялась! І як кричала! Люди розійшлися метрів на 2-3... А я все сміялась і сміялась, а сльози не припиняли текти... Я сіла на землю. Я нікого не бачила і нічого не чула... Все сміялась і сльози навіть не витирала. Прийшла до тями, коли мої дівчата вилили на мене півтори літри живчика... Болить голова... Я спати...
?? ?? ????р.
Мені сняться страшні сни. Чи не сняться? От коли стан такий, що ніби вже майже заснув. Але ще не міцно... Тоді здається, що хтось хихоче над вухом... Чи душить. Чи затягує в трясовиння.
?? ?? ????р.
Мене носило по кімнаті спочатку, а потім потягло до вікна – на місяць. Місяць був у повні. Страшно не було. Тільки якось душно і тяжко. Я хотіла знати, що далі. А потім я побачила його. От уявіть собі хтивість, онанізм,брехню, скупість, лицемірство, бруд, екскременти, місячні... А потім уявіть що все це втілилося в живу істоту... Що могла сказати таке: «Мон шер... Ти не чинила опору... ». Мене ледь тошнило колошматило. Але я пересилила себе. «І чого я тут?»
- У тебе нема ангела-охоронця. Ти без імені
- Як це без імені? Я Зоряна!
- Зірка... – істота цинічно вишкірилась – Ну великому кораблю велике плавання...
- Про що ти?
- Та от хочу сказати, що тобі не повезло...Не вперше, звичайно. Тебе не дивувало, що постійно у житті тобі добряче не фортунило?
- Чого це?
- Бо в тебе нема янгола.
- Неправда!
- Правда... Нема янгола з таким самим іменем. Нема кому заступитись... Як жаль... – Воно театрально закотило очі під лоба, аж блимнули білки
- До чого тут ім’я?
- Як, ти не знаєш? Ах, ці урбанізовані люди... – похабно облизавши роздвоєним язиком потріскані губи, продовжило – Ну янголи є лише в тих людей, чиї імена співпадають з іменами святих та мучеників. От не було ще святої Зоряни, шариш? Не було і не буде. Так що або міняй ім’я, або ставай святою. Гг – розреготався
- Геть від мене! Зникни! – Я не стрималась і виблювала на землю. Істота злизала блювотину, на її обличчі залишились сліди шлункового соку...
- Ну геть так геть...До зустрічі, безіменна зірка...
І все зникло. Мене збудили...
?? ?? ????р.
Продовжують мучити жахіття. Я боюся спати.
?? ?? ????р.
У мене синяки під очима. У мене психоз. Мені страшно. Я боюся вас... Я чую звуки. Мені страшно. Мені холодно. Мені самотньо. Ніщо не має значення. Ніщо – це ніщо. Воно не має значення, бо не може нічого мати. Йому нічого не треба, бо воно і є тим нічим. Я стаю нічим. Я ніщо. Мені страшно. Мені холодно...
?? ?? ????р.
Я мушу знайти вихід. Я мушу знайти вихід. Я мушу знайти вихід. Я мушу знайти вихід. Я мушу знайти вихід. Я мушу....
Шум, гам... Запах мертвятини... Кажуть, дівчина пролежала тут зо 5 діб... Не приїхала на вихідних додому, не відповідала на дзвінки, то батьки і підняли тривогу. Вивалили двері. Знайшли... Розпанахані вени, Кров, що давно вже встигла звернутись, подекуди вкривала пліснява... Сліди розкладання на тілі... І аркуш паперу з великим незграбним написом :
«Пробачте! Мушу стати янголом!»