Нічних кошмарів грубі манекени
Приходять знову в сукнях бездоганних,
І хрип душі, діставшися гортані,
Нуртує кашлем-криком: “Геть від мене!”
Але ніхто не чує слів останніх.
Не чуєш ти… Бо сон твій тихо плине
Повз опівнічні марева Рутенії
Всмоктавши всю летальність моїх генів
В розміреному спокої долини,
Мов Борисфен… І губи навіжені,
Нами не пройдених, нічних алейок
Ніколи не освідчаться коханим.
Бо шлях і ціль в усіх наших блуканнях —
Лиш круговерть у світлі паралельних
Світів… Почварних, марних і бездарних.
Кількість рецензій: 1
Середня оцінка: 7.00