Майнув наче тінню крізь очі, крізь рухи
Тебе я відчула неначе у сні
Крізь пам’ять майнули на мить твої руки
Крізь простори вгледіла очі твої

Стояла як хвора, навколо - лиш вітер
Ти дихав повільно, злітали дощі
Не знаю, чи врешті ти решт не помітив
Як вірші тікали з моєї душі

З тобою схотілося бути щиріше
Такою, якою віки не була
А може опісля про нас хтось напише
Історію з назвою "Смерть" чи "Слова"

Бо саме таким я ім’ям називала
Все те, що написано було вночі
Тоді, як жорстоко мене розривала
Нестерпна печаль, що так тяжко звучить...

Та де ж мені знову до тебе простерти
Розідране пристрастю серце ущент?
Якщо не знайду - то захочу лиш вмерти
Вмирати повільно під літнім дощем.