Це смішки -1
Курінний — 20/07/2010 - 12:51
Збірка: Це смішки
Про кума і кому
Кум прийшов провідать кума
До лікарні. В яму
Той потрапив на машині‚
Коли їхав з храму.
От заходить. Кум у комі:
На обличчі маска;
Весь обмотаний дротами,
Мов холодна праска.
Враз приходить кум до тями,
Ось розплющив око...
Кум до нього: – Як ви‚ куме?
Отака морока!
Той горі підводить палець‚
Мов: „Нормально‚ куме!”
– Може вам чого принести?
Трохи кум подумав‚
А тоді здіймає руку
І – по шиї пальцем.
Ну кому незрозуміло?
Кум перелякався:
– Вам не можна‚ в вас же кома!
Щоб набрались сили‚
Принесу я вам лимонів,
Або апельсинів!
Кум зрива з мармизи маску‚
Хоч зітхає важко:
– Кома‚ куме – ще не крапка.
Йдіть мерщій по пляшку!
* * *
Зуби
Баба з дідом у постелі
Згадують колишнє...
Як ходили‚ як зітхали‚
Як буяли вишні...
– Пам’ятаєш‚– каже баба‚
– Як на вечорницях
Ти любив мене погладить
Нишком по сідницях!
А тепер і не погладиш‚
І не приголубиш.
Може ти, мій буркотуне‚
Вже мене й не любиш?
Крекче дід і бабу гладить.
Та цвіте і мліє:
– Ох‚ літа ви солов’їні‚
Роки молодії!
А згадай: як з вечорниців
Повертались лужком –
Ти любив мене поцьомать,
Десь отут‚ за вушком!
Дід ще дужче крекче й стогне‚
Та за вушком цьома:
– Годі спогадів‚ старенька!
Спи вже‚ та й по всьому!
Але та його не слуха:
– А було‚ Андрійку‚
Ти любив мене вкусити,
Отуто‚ за шийку!
Дід підводиться з постелі‚
Бгає скрушно губи.
– Ти куди? – питає баба.
– Та-а! Піду по зуби!
* * *
Сюрприз
Чоловік отримав гроші
І надумав‚ як колись‚
Вірній подрузі – дружині
Зашпандорити сюрприз.
Прикупив шампанське‚ квіти
(Скільки ж він їй завинив!)‚
І схвильований‚ щасливий,
До квартири подзвонив.
Відчинила. Боже милий:
Зашарілася‚ сія!
– Ти такий галантний‚ любий!
Вибач, не чекала я..!
Ніжність‚ пестощі‚ цілунки...
Сяють очі молоді!
Ніби юність повернулась.
Як уперше... як тоді...
– І який же я без вусів? –
Заспокоївшись‚ пита. −
Я сьогодні по дорозі
В перукарню завітав...
– Тьху! – сахається дружина
І заходиться клясти: −
Чом же зразу не признався,
Чоловіче‚ що це ти?!
* * *
Ціна
На закрузі автостради‚
Там‚ де знак „зупинка”‚
Голосує молоденька,
В джинсиках, блондинка.
Хвацько виснувши гальмами‚
Підлітає „Шкода”.
– Підвезіть до Богуслава!
– Прошу вас‚ не шкода!
– Скільки ж візьмете ви з мене?
Гроші на дорогу є.
Молодий водій сміється‚
Дівчині підморгує:
– Що ви‚ панно‚ я безплатно
В Богуслав доправлю вас!
Дівчина з авто виходить
І дверцятами лиш: хрясь!
– В чому річ? – питає хлопець. –
Не дивіться ворогом!
– Перепрошую‚ безплатно –
То занадто дорого!
* * *
Відро
У суді в цей день зібралось,
Не злічить, народу –
Водіїв двох злісних судять
За автопригоду.
– Ви скажіть, – суддя питає
В двох підсудних разом, –
Як це сталося, що раптом
Ви своїм КамАЗом
Там, де вулиця проходить
Петра Запорожця,
Переїхали нахабно
Через „Запорожця”?
І не стали! Чи ж у вас геть
Совісті немає?!
Тут один підсудний ліктем
Другого штовхає:
– Я ж казав, що то машина,
Цвях тобі в ребро!
Ти ж мені патякав, дурню,
Що? – „Відро!.. Відро!..”
* * *
Знайомий аромат
Завітали якось гості
(Їм − аби причину)
До родини. Там і мама
Дзьобнула чарчину,
Та й пішла вкладати спати
Донечку маленьку.
Крихітка лягає в ліжко,
Ось цілує неньку…
Й промовля до мами тихо,
Начебто з задуми:
− А чого від тебе пахнуть
Татові парфуми?
* * *
Презент від Бога
Дві молодички шепотілись
Тихенько, щоб не чув ніхто…
− Любасик мій, − казала перша, −
Дарує норкове манто
Мені під свято Валентина,
Та я презента не прийму,
Хоча кортить!.. Але ж Михайло,
Удома що скажу йому?
− Спокійно! − молодичка друга. −
Довірся − буде все лади!
Бери манто собі в коханця
І в схову камеру клади.
А чоловікові наплещеш:
Ключа знайшла. Кричи й тряси
Його: Господній, мов, дарунок;
Сходи, Михаську, принеси!
* * *
Служба
Будували раз солдати
Дачку генералу.
Той усе в частинах − служба,
Бачилися мало.
Генеральша ж приїздила
Часто до служивців.
Десь підкаже, десь насварить,
Навезе гостинців.
Сигаретами пригостить
Чи холодним квасом.
Молода, було й жартують,
Посміються разом…
Та довгенько будувалась
Командирська дача,
Ледь не з рік. Приїхав якось
Генерал, аж наче
Сяє весь. Палають очі,
Мовби в них лучина:
− Привітайте командира,
Є на те причина!
Вчора жінка народила
Генералу сина!
Спадкоємця!.. Тут шеренга,
Де взялася й сила,
Як гукне могутньо й дужо,
Наче б на аврал,
Всі разом: − Раді старатись,
Товаришу генерал!
* * *
Сер
До кіоску‚ де склотару
Можна здать за копійки‚
Пре якийсь нетяга торбу‚
Де на дні дзвенять пляшки.
На стільці приймальник: пика‚
Шия‚ а на ній ланцюг.
– Отуди складай‚ – киває.
– Носить всяких волоцюг...
Та дивись не переплутай!
Потихеньку – не горить.
Сіромаха ставить торбу.
Затинається й тремтить,
Певно з доброго похмілля:
– Пиво... пиво... це сюди;
„Руська” – це у другий ящик‚–
Не накликать би біди!
– Ві... ві... віскі. Боже милий! –
Сіромаха аж закляк.
– А скажіть мені: з-під віскі
Пляшку приймете‚ чи як?
Молодик жує жувачку
(Як йому набридло все!):
– Ні‚ нема під віскі тари.
Прошу вибачення‚ сер!
* * *
Зоопарк
– Драстуй, Левку! Як ся маєш?
Як минув вікенд?
– Посварився зі своєю
Я учора вщент!
А тоді узяв малого,
Посадив на карк,
Та й пішов із ним гуляти
Прямо в зоопарк!
Щоб увиділа дитина
Справжнього осла,
І ведмедя й бегемота,
Головне ж – козла!
В мене ж син уже великий –
Сам вдяга штани,
А тварин оцих він знає
Лиш зі слів жони!
* * *
Вістка
Поховав Михайло тещу.
Справно, до пуття.
Був і батюшка, і півча,
Кидали груддя
Вниз, на віко домовини,
Ставляли вінки,
Голосно сопіли діти,
Плакали жінки.
А коли вже йшли додому,
Раптом звідкілясь
Птаха капосна Михайлу
Та на тім’я – лясь!
Оглядівся, не дозволив
Хихотіть ротам, і до неба:
– А, матусю,
Бачу, ви вже там!
* * *
Розслабон
– Вип’ємо?
– Не п’ю.
– Закурим?
– Вибач, не курю.
Навіть бачити не хочу
Я гидоту ту!
– А, дійшло: либонь ширяєш
Нишком наркоту?
– Чи ти сам не обкурився –
Мелеш, як вві сні!
– Нічорта не розумію,
Розтовкмач мені:
Як же ти розслаблюєшся,
Зізнавайся, друже?
– То секрет не дуже пильний –
Просто не напружуюсь!
* * *
Життєвий досвід
− Тату! − хлопчик, літ із вісім,
Тягне батька за вбрання. −
Знаєш, відьом не існує.
Байочки то все й дурня!
Батько, блимнувши на тещу:
− Нерозумних слів не лий.
Мав я й сам на те надію,
Поки був іще малий!
* * *
Фасон
− Любий, я в новому році
Змінюю фасон.
Як тобі, скажи, на вид
Мій свіжий причесон?
Чоловік хитає сонно
Головою: ні... −
Що, не те? Я так і знала,
Джентльмен мені!
Щоб тебе удовольнити
Я помаду витру,
Все скуйовджу й на макітру
Одягну півлітру!
* * *
Завада
Під’їздить до перехрестя
Надпотужний КрАЗ.
– Ану глянь, – водій говорить
Пасажиру, – в нас
Там нема завади справа?
Той: – Немає, їдь.
Коли: Трах!.. Торох!.. Навколо
Шум і гам стоїть…
– Боже мій! – Водій аж стогне. −
Ти ж казав: – гони!
Пасажир: – Коти спокійно
І не пудь в штани!
– Ти либонь з кебети з’їхав!
Що це за бравада!?
– А хіба ж бо „запорожець”,
То для нас завада!?
* * *
Жага свободи
− Всі гріхи їй виклав зразу,
Мов обпившись зіллям…
− Ну, і що? − Не помагає −
За тиждень весілля!
* * *
Контрольний дзвінок
Сховав мобільника в кишеню,
Зайшов із ним до санвузла,
Домашній номер свій натиснув −
Дружина слухавку взяла.
− Марґо, я так тебе жадаю!..
Одразу кнопочку й туди:
− Здається, хтось дзвонив, кохана?
− То… подружка була… Сиди!..
* * *
Дрібниця
Молодичка надсучасна
(Так собі − на вроду)
Стріла хлопця: Аполлон −
Хоч пий із нього воду!
− Ви, юначе, в дамськім серці
Збурили вітрище!
Я не проти, щоби нам
Зійтися з вами ближче.
Хлопець: − Подругу вже маю
(В серці вітер вщух), −
І тихенько, − про дружину
Взагалі мовчу…
* * *
Тонкощі раціону
Подружня пара в магазині:
То те впаковують, то се.
Вона: − Іще тії ковбаски,
Що з песиком… Ага. Усе…
Аж очі лупить благовірний:
− На дідька ця в меню поправка?
То ж для тварин, а в нас немає!
Дружина втомлено: − Не гавкай!
* * *
Професійний інтерес
Десь колись, за океаном,
В морі, чи в затоці,
Довго бовталась на хвилях
База науковців.
Журно все й одноманітно:
Проби, вахти, сварки…
Від нудьги команду стало
Навертать до чарки.
Капітан голосить збори:
− В нас робочі будні!
Маю намір лад навести
Я на цьому судні!
Тож наказ: усю горілку
Тре зібрати в купу
І − за борт її, трикляту,
Посейдону в дупу!
В залі тиша, аж почули,
Як десь квилить птиця,
Потім голос чийсь іззаду:
− Вірно! Не годиться
Нам, ученим, опускатись
До хмільної риски!
Всю за борт її до дідька,
Щоб не було й близько!
Від спиртного тільки нелад,
Бійки та скандали!..
Раптом вигук: − Водолазам
Слова не давали!
* * *
Незрівнянна
− Тобі які в подобу дужче
Жінки: розумні, чи красиві?
− Ні ті ні інші, незрівнянна −
Тебе кохать я тільки в силі!
* * *
SOS
До міліції вбігає
Чоловік, упрів, аж змок:
− Я здаюсь! − Мене скоріше
Запроторте під замок!
− Де та що, − черговий строго, −
Ви накоїли? − Пропав:
Я свою дружину вдарив!..
− Що, і вбили? − Боже збав −
Ні подряпинки! − То добре,
Йдіть − пускаємо вас ми.
− Ні, нізащо! Он чигає
Благовірна за дверми!
* * *
Біда сама не ходить
− Як діла твої, сусіде?
Щось мовчиш − ні рипу.
− Та-а… дружина захворіла −
Підхопила грипу.
− То минеться − грілку в ноги
Їй клади з водою.
Вірю: впораєшся скоро
Ти з цію бідою.
− Ох, біда сама не ходить,
Повідомлю дещо:
Завтра доню доглядати
Приїжджає теща!
* * *
Кумова промашка
Раз я швендяв недалік
Від кумової хати,
Та й зайшов. Сиділи довго,
Почало смеркати.
Умикає кум торшера,
В чарочках сивуха…
Раптом: блись! − і гасне світло,
Хоч неси до вуха.
− Сто чортиськів! − я до кума. −
Не знайти ж тулини!
Кум зітхає: − Нам терпіти
Півтори хвилини!
Точно: півтори хвилини й −
Луп − аж зайчик в очі.
− Поясни, − благаю кума, −
Що за потороча?
А воно все блима й блима,
Вже й дивитись важко.
− Метикуєш, − кум печально, −
Скоїлась промашка:
Щоби гривню зекономить
Хоч якусь, по змозі,
Я тихенько підключився
До дротів на розі,
Там, надворі. Але к бісу
Вся здиміла фора −
З’ясувалось: під’єднався
Я до світлофора!
* * *
Льотчик
Якось здибалися в місті
Двоє давніх друзів –
Вдвох селом колись гасали‚
Босі й голопузі.
А тепер Микола служить‚
Льотчик – авіатор‚
А Петро в селі‚ удома.
Він механізатор.
– Слухай‚ – каже враз Микола. −
А хотів би‚ брате‚
Ти зі мною у кабіні
Трохи політати?
– Ще й пита! – Петро гукає‚ −
Та як взнають дома!..
У авто сідають‚ їдуть
До аеродрома.
Там Микола з командиром
Побалакав дружньо
І літак злетів у небо
Стрімко та потужно.
– Ти держись‚ – кричить Микола‚ −
І дивись у точку‚
Щоб не знудило‚ бо зараз
Виконаю „бочку”!
А тоді „петлю” та інші
Бойові маневри‚
Так що ти тримайся добре‚
Випробовуй нерви!
Тут таке розпочалося‚
Що Петро аж мліє.
Де гора‚ де низ – нічого
Вже не розуміє!
От з крутого розвороту
„Міг” пірнає в хмару…
– Стережись! – Петро гукає. −
Де у тебе фари?
А Микола лиш регоче:
– Що то хмари – порох! –
І штурвала відпускає: −
Іду по приборах!..
Десь минуло з того часу
Рік‚ або півроку –
Земляка стрічає льотчик‚
Василя Набоку.
Те та се. – У нас нещастя‚–
Каже враз Набока.
– Що таке? – пита Микола.
– Із Петром морока!
Як не п’є‚ то тихий‚ милий
Він і щиросердний,
Та як тільки репне чарку –
Боже милосердний!
Лізе він тоді у трактор
(Зупинить несила!),
Запуска мотора’ їде
І кричить щосили:
– Розбігайтеся! Ховайте
Он курчат і квочку!
Зараз я на цьому місці
Виконаю „бочку”!
Та тримайтеся подалі’
Нерозумні люди! –
По завершенню маневра
Мо’ мене ще знудить!
Але то не найстрашніше‚
Бо як вип’є другу‚
То доводиться тікати
Аж за лісосмугу!
Він селом‚ тоді гасає
Наче буйвіл дикий!
Задавив курей десяток‚
Чотирьох індиків‚
Підсвинка‚ собаку‚ кішку‚
Ледь не збив Марічку;
Двічі трактор перекинув‚
Раз загнав у річку!
Поламав Данилу хвіртку‚
Зніс паркана Теклі...
– Розійдись‚ – кричить‚ – заходжу
Я на мертві петлі!
А коли вже вип’є третю
Він‚ то без драбини
Кидає кермо й вилазить
Зверху на кабіну!
Отоді вже начувайся
І тікай щодуху –
Трактор їде‚ як захоче‚
Ну а наш Петруха
Нагорі танцює‚ скаче‚
Дим аж на підборах‚
І кричить: – Ніч-чо не бачу!
Іду по приборах!