А навколо цвіте тільки тиша
Її квіти вогняно-отруйні
Її квіти отруйні - не більше
Десь далеко печалі відлуння

І воно так гризе моє серце
Що не можу ні дихать ні вмерти
Розпливеться сльоза на люстерці
Розлетяться порожні конверти

В них колись оселилося слово
Там жило та розтануло в світлі
Я шукаю його знову й знову
І зимою, і в теплому квітні

Як блаженна ходжу я шляхами
Край дороги повільно ступаю
Осипаючи землю віршами
Болем й жахом її осипаю...

Коли б тільки тебе мені стріти
На дорозі крізь темряву ночі
Що зробила б? Втомилася б бігти!
Бо тебе зустрічати не хочу...

Бо я смутком упилась удосталь
Бо занадто страшним був початок
Відпустити тебе – теж не просто
Але краще від суму кричати…