Роса на шибці
Мар-яна — 2/05/2010 - 22:03
Збоку солодко сопів чоловік, кіт Епіфан, як завжди, муркотів біля свого хазяїна. Ковдра пахла теплим затишком, домашнім спокоєм і… шоколадом. Мабуть, маленька Лізочка знову дивилась телевізор в спальні батьків. Та це лише на перший погляд цей ранок нічим не відрізнявся від всіх інших. Вона позіхнула і глянула у вікно. Було ще зовсім рано, от-от мало зійти сонце. Роса щедро осипала вікно своїми поцілунками. Сьогодні 13 жовтня, колись цей день перевернув усе її життя. Раніше Ярина рідко про це згадувала. Згадувала тільки тоді, коли бачила як роса омиває шибку вікна. Саме в той доленосний день чомусь найбільше запам’яталась ця дрібниця.
Це було 26 років тому.
Той ранок був жахливим. Ярина прокинулась з тяжким головним болем. В кімнаті нікого, - мабуть, дівчата пішли на пари. Вона встала, підійшла до вікна ,- на вулиці осінь танцювала свій вальс. Роса на шибці боляче нагадувала про вчора, про парк, про росяну траву, про дощ, про розірваний лист, про нього…
Вона завжди прагнула бути кар’єристкою. Поступила в Харківський університет імені М. Драгоманова – вирішила стати видавцем.
Два роки була найкращою студенткою на факультеті та активісткою. Викладачі ставили її всім в приклад, пророкували велике майбутнє. Третя університетська весна забрала все і натомість подарувала його. Тепер на пари Ярина ходила через день, а той рідше. Увесь час забирало кохання. Він був художником. Постійно десь пропадав, говорив, що шукав натхнення, малював пейзаж, собор… Ярина старалась зі всіх сил, щоб йому ніщо не заважало творити. Готувала, прибирала, а інколи після пар їхала на ринок і намагалась продати його картини. Та люди з байдужим поглядом проходили повз. Тоді Ярина бігла у свій гуртожиток і дарувала їх подругам. А додому приносила гроші, які їй пересилали батьки і впевнено говорила, що картини розійшлись за 20хвилин. Знала, якщо скаже правду то знову місяць витягатиме його із запою. Та так було не завжди, перший місяць їхнього знайомства був просто чудовим – квіти, присвячені вірші, прогулянки під луною, обіцянки про їх щасливе майбутнє. Потім Ярина зрозуміла, що це були тільки обіцянки. Подруги дзвонили, шукали зустрічі, переконували знову серйозно взятись за навчання. В такі хвилини брала в руки підручник і думала може знову вернутись туди, де вона була найкращою? Але тут в замку повертався ключ, приходив він і Ярина забувала про все.
Була вже на четвертому курсі, коли одного осіннього ранку вона ішла на пари по дорозі переглядаючи пошту. Синій конверт привернув увагу – він був без штампів, без марок. Зверху тільки підпис - «Ярині». Дійшла до парку, сіла на лавку і почала читати. Дрібним почерком було написано, що її коханий не тільки її, що в нього є маленький син. Ярина не дочитала лист до кінця, порвала його на дрібні шматки і кинула в сміття. В той момент вона розірвала не тільки папір, а й кохання, відданість і частинку життя, яку присвятила йому. Потім вона подзвонила подругам, а далі – погано пам’ятає, якісь нічні клуби, алкоголь, істерики, сльози і знову алкоголь.
Той ранок був жахливим. Ярина прокинулась з тяжким головним болем. В кімнаті нікого, - мабуть, дівчата пішли на пари. Вона встала, підійшла до вікна, - на вулиці осінь танцювала свій вальс. Роса на шибці боляче нагадувала про вчора, про парк, про росяну траву, про дощ, про розірваний лист, про нього… Та треба було бути сильною. До кінця дня Ярина змінила багато – поміняла номер телефону, спакувала валізу, купила білет на поїзд. Їй все одно було, куди їхати, та подруга запропонувала у Львів. Дала адресу своєї бабусі, де можна було зупинитись на перший час, і у Львові є факультет, де можна продовжити навчання.
Львів водив Ярину по своїх старих вуличках і обережно знайомив із секретами життя західних людей. Спершу вона вирішила віддати борг своїй дитячій мрії стати кар’єристкою. Вчилась так, щоб знову стати найкращою. Червоний диплом був її першою нагородою. Робота у видавництві одразу принесла успіх. Ярину цінили за високий професіоналізм та досконале знання своєї справи і вона легко долала сходинки кар’єрного росту.
На одній з корпоративних вечірок зустріла свого майбутнього чоловіка. Андрій довго добивався її серця і згодом вона здалась і ні хвилини не пожаліла про прийняте рішення. Він виявився хорошим чоловіком і батьком. Зараз в Андрія власний бізнес – видавництво в якому Ярина починала свій кар’єрний шлях. У них чотирьокімнатна квартира в одному з престижних районів Львова, власне авто. Виховують трьох чудових дітей – Антона Германа і Лізу.
- Мамусь, Антон не хоче вставати в школу. Давай я піду за нього!, - Ліза забігла в кімнату, вистрибнула на ліжко, поцілувала спочатку маму, а потім і кота та заходилась будити татка. Ярина зігнала з себе пелену спогадів, - починався ще один день щасливої домогосподарки бо зараз вона вже не кар’єристка.
* * *
Минулого року їх запросили на книжковий ярмарок у Харків. Проходячи повз ринок, Ярина побачила його. Він продавав ще ті, досі ні ким не куплені картини.