Сховай мене у тінь майбутніх поцілунків.
Зайві слова, нехай вуста мовчать.
Зітри з душі сліди вчорашній дивних смутків,
дарма позаминулим своє серце рвать.

Ти обійми мене лиш подихом осіннім,
самотній день дзвінком позолоти.
Пусти в думки своє міцне коріння,
заборони бажанням іншу віднайти.

Чекай на мене лише відкритим серцем.
Застудився гнів в багатті почуттів.
Слова твої печуть сухим, байдужим перцем,
болить душі твій голос і кожен шмат складів.

Ти бачиш, я не плачу, не пишу сльозами,
своїм страхам я не дарую слів.
Не буду я страждати самотніми роками,
бо ти - моя реальність, герой тужливих снів.

Чого чекаєш ти? Віру у присутність.
Чого бажаю я? Реалій почуттів.
Подаруй мені хоч мить палких стосунків.
Невже ти в самоті мій погляд не зустрів?

Чому ми так живемо, немов потоки вітру?
Покинуті міста зустрічають нас.
Твій дім порожній знов і знову мені прикро.
Нема нікого вдома і в мене у цей час.

А час такий грайливий, у піжмурки все грає.
Ніяк не настає, розводить всі мости.
Як не болить, а все ж, лише тебе чекаю.
Пароль - моя любов, відкриті всі пости.