СОЛОМ*ЯНОПЛЕТЕНИЙ ВІРШ
Oksana Radushinska — 19/03/2010 - 13:30
Солом`яноплетені наші боги і підпалені.
Косар йде у небо, розгорнуте вдосвіта тишею.
А грози, як нені... А грози – вогнями обдарені.
Вогнями словес й таїною мовчання всевишньою.
Солом`яноплетені ми і на воду нас кинуто.
Пливемо човнами століть між трипільськими кручами.
Рука у руці… І не знамо іще ми провину ту,
За котру – мечем до меча – тай зійдемось, палючими.
За котру постанем супроти, розбивши святилище.
За котру поляжем у весни й зійдемо отавою…
Солом`яноплетені біди… І нас не вчили ще
Вони ні клясти, ні прощати, ні вбратися славою.
І ми ще – ніхто. Нас немає ніде. Ми мальовані
На тілі старих черепків переповнених порохом.
Мольфарські шептання і сни немовлят упольовані
Нам рівня з тобою.
…І вік не проквітнув ще ворогом.
Ще дихання наші у сні виплітаються ди´вами.
Ще біло стоять в головах Судениці намолені.
Не віда іще: хто, зібравшись з думками злостивими,
Відчинить ворота чужинцям у ніч світло-зоряну…
… Солом`яноплетений час тихо попіл задмухує…