Чому розцвітають підсніжники?
Vert Efner — 14/03/2010 - 12:52
Збірка: Щось більше
Надворі була рання весна. Настільки рання, що з-під снігу ще не було видно підсніжників – лише болото…
Це була далеко не перша весна, яку він зустрічав не радіючи її приходу. Важкість пережитого вперто тягнула назад.
Він (Ліберт) хотів би позбавитись цього «каменю» та не міг, чи йому було жаль залишити все це у минулому.
Сонце м’яко заливало теплим світлом землю, відблискувало у численних калюжах і губилось серед почорнілого від бруду снігу. Сьогодні – ледь не перший день, коли небо стало майже безхмарне. Одного погляду на його глибоку-глибоку блакить і на легкі, наче з вати хмаринки було досить, щоб повірити, що це вже насправді весна…
Ліберт не поспішаючи йшов вулицею. Він не звертав уваги ні на що довкола. В даний момент для нього не існувало нічого, крім «Allure» у виконанні Кейко, що звучав у його навушниках.
Музика проймала його повністю, була не схожа ні на що з відомого до цього весняного дня, дивним чином заспокоювала та піднімала настрій. Довга, з незначною кількістю перехожих вулиця була лише тьмяним фоном для цієї музики.
Слухаючи її Ліберт зловив себе на тому, що мимоволі перестав думати про всі свої незгоди та переживання.
Плейєр клацнув - наступна композиція «After the rain» так гарно підходила до цього першого яскравого весняного дня.
До сьогодні Ліберт ніколи не подумав би, що музика може бути теплою, як сонячне проміння і так гарно поєднуватись із звуком крапель, що капають з дахів будинків.
Чомусь уявилась маленька квіточка, яка першою з’являється з-під снігу. Вона теж виглядає такою теплою, прекрасною і білою на фоні ще не до кінця розтанувшого снігу…
У своїх роздумах Ліберт дійшов до питання:
- Чому підсніжники розцвітають на снігу і не мерзнуть?
Так само раптово, у такт музиці з’явилась відповідь:
- У них досить сміливості, щоб не боятись морозів. І так багато любові, що сніг навколо тане.
Несподівано навіть для себе Ліберт зробив імпульсивну покупку – букет квітів. Він просто захотів їх придбати. Йому не було кому їх дарувати, абсолютно нікому, навіть рідні були десь далеко. Але Ліберт почував радість просто тримаючи їх у руках…
Того дня Айна трохи втратила відчуття часу, задивившись на падаючі краплі та замріявшись про те, що скоро прийде весна і довкола все розквітне.
Глянувши на годинник зрозуміла, що ризикує запізнитися (подруга Оля запросила її на подвійне побачення із племінником двоюрідного дядька матері свого хлопця).
Айна не дуже хотіла йти, точніше – дуже не хотіла. Але Оля вмовила її наобіцявши інтелігентного і красивого хлопця (хоча чомусь не змогла згадати його ім’я).
Айні набридло те, що вона цікава іншим перш за все, як красива лялька з дивним ім’ям. Вона любила цікаві компанії та місця де весело, проте ненавиділа «товарно-оціночне» відношення до себе і намагалась всіляко нівелювати його. І навіть останніх місяців два відмовлялась від усіляких побачень. А тут Оля, скориставшись враженнями від дня Валентина витягла з неї згоду.
Айна передумала багато приводів, щоб не йти та не скористалась жодним аби не образити Олю. Тож зараз їй довелося швидко збиратися. Вибігши на вулицю Айна посміхнулася блакитному небу і поспішила до станції метро.
Ще здалеку вона помітила хлопця з букетом, який йшов їй на зустріч. Коли вони розминулися Айну вразило дивне поєднання його спокійної, блаженної «посмішки Будди» та глибокого смутку в очах…
- Вибачте, - раптом почула вона позаду себе – ви зробите мене дуже щасливим, якщо приймете цей букет. – це був все той же хлопець.
Айна стояла вражена: хлопець не дивився на неї, не питав, як її звати і чи можна познайомитися. Він просто посміхався і дивився їй в … навіть не в очі – в душу.
А він думав, що лише щойно уявляв собі ніжні підсніжники, а зараз дивився на них в очах цієї дівчини...
- А якщо Ви складете мені компанію, то щасливішої за мене людини на Землі не буде. – раптом додав він.
Айна мовчки стояла навпроти нього, потім дістала мобільник і набрала Олі смс-ку: «Я не прийду, бо не прийду (;» і прийняла пропозицію хлопця…
Вони просто йшли містом, майже не розмовляючи, за винятком питання Ліберта:
- Ти знаєш чому підсніжники розцвітають на снігу і не мерзнуть?
- Це квіти кохання. А кохання – гаряче – відповіла Айна…
Вони були лише вдвох у цій величезній бетонній пустелі, яка оживала під звуки неймовірної музики Кейко…
З вікна квартири Айни було гарно видно маленьку зелену рослинку на брудно-білому снігу…
Vert Еfner©