Клац!
Варвара Серафим — 19/01/2010 - 21:54
Збірка: В шухляду
Жаль, що в житті немає статусу "невидимий для всіх". Було б дуже зручно використовувати таку можливість. Можна було б вирішити усі негаразди уникнувши їх. Не встигла вчасно здати проект – клац! І замовник забув про моє існування. Іду вулицею і не бажаю ні з ким спілкуватися, а назустріч перше кохання – Клац! І він проходить мимо, не звертаючи на мене уваги. Зайва пляшка віскі на кордоні може завдати неабияких прикрощів – Клац! І митник здивовано кліпає очима – примарилося... Залишив коханий, зрадив, образив – клац! Зникла я, а відповідно і біль, спричинений вчинком дорогої людини... Десятки, сотні, тисячі подій, які не відбулися, вбережуть мене від емоційних потрясінь, подарують душевний спокій.
А коли закінчиться мій земний шлях, і я стану перед Творцем, він скаже: „Я тебе не знаю, хто ти?”. А я не матиму відповіді, бо за все життя так і не знайшла себе – у мене немає досвіду реального, не примарного спілкування із людьми, я ніколи не брала відповідальності ні за свої, ні за чужі помилки, я не падала, але й не підіймалася, я не сягнула вершини, бо не було ідеалів, які б мене вели туди, не було перешкод, які потрібно було долати. Я не любила, а тільки бавилася в кохання, я не страждала, і не прощалася із близькими людьми, які пішли на той світ. Я нікого не навчила і сама не навчилася. Мій характер не загартований невдачами, його супутником завжди був успіх, мої знання неглибокі, а душа обміліла. Я не знатиму, як виправдатися, бо ніколи не захищала своєї позиції, не боролася за право на життя. Клац...