Весняні пригоди
Kim — 15/12/2009 - 23:42
Весняні пригоди
1. Початок історії.
Був приємний теплий весняний день. Сонце вже схилилося до заходу і своїм золотистим промінням освітлювало алею парку. Я гуляв після школи і якось випадково потрапив у стару частину міста. Не зовсім випадково – я проводжав свого приятеля дитинства, якого зустрів після уроків. Ми з ним разом виросли, але потім мої батьки поміняли квартиру і вже не було можливості часто бачитися.
Після кількох годин спогадів, ми розбіглися робити домашні завдання. Але я ще не поспішав додому і насолоджувався весняним співом птахів. Захотілося посидіти на лавочці. Я звернув на сусідню алею, де можна було сподіватися на усамітнення. Лавочка була зайнята: на ній сидів дідусь у кумедному береті і щось читав. Довелося сісти на краєчку. Дідусь не звернув на мене уваги і я вмостився зручніше. Тиша, ніяких звуків міста, тільки кілька пташок раділи життю.
Краєм ока я почав підглядати, що ж читає мій сусід. Через кілька хвилин роздивився, що текст написано від руки і не нашими буквами. Заінтриговано я підсунувся ближче.
Навіть моїх мізерних знань англійської вистачило, щоб зрозуміти, що в тексті немає жодної знайомої літери! Що ж це за мова? На іерогліфи не схоже, на арабські завитки також.
Тут дідусь зиркнув на мене з-під кошлатих брів і доброзичливо посміхнувся:
- Цікавий щоденник. Він написаний моїм правнуком у минулому столітті.
- Як?...- не зрозумів я.
- Він якраз тоді вийшов на пенсію. Військові астронавти у 35-40 років стають пенсіонерами.
- Які військові астронавти...у минулому столітті... Ваш правнук?! – я зовсім розгубився.
- Дозвольте відрекомендуватися. Ієронім Фактор – перша людина, яка ступила ногою на іншу планету іншої зоряної системи.
- Ви розігруєте мене? – почав я приходити до тями.- Ще жодний космонавт не побував навіть на Марсі. Про Місяць також говорять, що американці не були на ньому.
- Може і не були. Але ми бували і на Місяці і на Марсі...
- Ми – це хто?
- Ваш покірний слуга. Звичайно, не самотужки я там побував. Спочатку в якості туриста, потім закінчив академію Вакуумних переходів. Досліджував Сонячну систему. Потім, за кілька років набирали добровольців на корабель “Сіріус”. Я погодився на багаторічну подорож і два десятки чоловіків та жінок відправилися досліджувати ближні зоряні системи, на яких були більш-менш придатні умови для біологічної форми життя.
- Стривайте! Вибачте, але це неможливо!- я не міг повірити.- Хіба що ви з майбутнього. З теперішнім рівнем техніки можна тільки мріяти про космічні подорожі.
- Ні, подорожей у часі не буває. Це суперечить фундаментальним фізичним законам і здоровому глузду. До речі, ти не назвав свого імені.
- Мене звати Ернест.
- Так от Ернест, справа у тому, що світ, який ти сприймаєш, насправді зовсім не такий однорідний, як тобі здається. Те, що ти відчуваєш – це як чорно-білий телевізор першої моделі. А насправді, він грандіозніший, ніж кольорове просторове зображення порівняно з тим самим телевізором... До речі, як ти вчишся у школі? –несподівано змінив тему дідок.
- Ви про оцінки питаєте?
- Звісно ж про них.
- Та не дуже добре і не так вже і погано.- почав я викручуватися.
- А детальніше можна?
- Літературу не люблю, історію, хімію...
- Я так думаю, що в тебе успішність, мягко кажучи, з неулюблених предметів бажає бути кращою?
- Саме так. От фізика мені подобається, хоча зовсім недавно почав нею захоплюватися. Тому ще не встиг виправити оцінки. Математику вже не наздогнати – екзамени на носі. Хочу якось закінчити цей восьмий клас і відпочити від школи.
- Канікули чекаєш?
- Чекаю, - тяжко зітхнув я. – Завжди чекаю, як усі. Взагалі не хочу в девятий клас іти.
- А професію яку думаєш освоїти з неповною середньою освітою?
- Не знаю. Може телемайстром стану.
- Хлопче, добре подумай за канікули. Все життя попереду. Відчуваю, що в тобі значно більший потенціал, ніж потрібний, щоб займатися ремонтом примітивної техніки. Головне захотіти і весь світ з неймовірними можливостями відкриється перед тобою.
Я от чому запитав про успішність? Тому що для пояснення будови світу потрібно мати хороше геометричне уявлення, орієнтуватися у фізичних законах, володіти основами науки про логічне мислення.
- А я якраз починаю всім цікавитися. Навіть відкриття робив з радіоелектроніки – сам
придумав принцип модуляції звуку для радіопередатчика. – похвалився я. – І навіть
послідовність Фібоначчі випадково вивів.
- Ну добре. Спробую пояснити далі. В гравітаційному полі Землі є кілька світів, які не відчувають один одного, але за певних обставин, при достатній потужності електромагнітного поля з модуляцією певної частоти, можна створити резонансний перехід. Ніби двері, скрізь які безперешкодно можна не тільки заглянути, але і пройти на будь-який час. Без будь-якої шкоди для здоров”я. Ці світи дуже подібні, оскільки вони визначені масою нашої планети і Сонцем та Місяцем. Також впливають інші ближні планети. Є три основні світи, в яких живуть дуже подібні люди, тварини, птахи. Але рівні розвитку різні.
- Зачекайте, значить ви – з паралельного світу? – здивовано запитав я.
- Не зовсім. Це у вас так говорять фантасти. Насправді вони одночасно не існують. Це як картинки на екрані у кінотеатрі. З”являється один, потім зникає, а на його місці інший появляється. Так почергово вони міняються, поки знову не появиться той же самий. Кількість світів і частота залежить від маси Сонця. Воно саме через свою велику масу залишається стабільним.
- Важко повірити! Як це можна експериментально перевірити?
- У вашому світі ще не дійшли до цього. Замалий рівень техніки і недостатньо енергетичних ресурсів, які потрібно зосередити в одному місці.
- А скільки вам років?
- Небагато – 152. У нас живуть і за двісті. Ми вже давно досягли довголіття. Через кілька десятків років після розшифрування ДНК. І процес старіння призупинили. Це я таким старим виглядаю, а тепер 200-літні - як ваші 30-річні.
- А що ви тут робите? Щось вивчаєте?
- Ні, просто прогулююся. Я ж виріс у подібних умовах. Наш світ дуже змінився, а я дещо консерватор, люблю все старовинне. Просто прогулятися вирішив і заодно дослідити, як ви живете. Ми ж стараємося допомагати нашим сусідам уникати наших помилок.
- А свого двійника не боїтеся тут зустріти? – чомусь це несподівано прийшло мені на думку.
- Двійника? Не сподівався, що ти про таке подумаєш. Ернесте, скажу тобі чесно, боюся. І дуже цікаво і разом з тим навіть не уявляю свою реакцію. Але не обовязково двійник буде настільки подібним, що я одразу його впізнаю. За моїми підрахунками він ще має бути дитиною.
- За віком хіба не можна підрахувати?
- Не настільки точно. Світи ж не є повними копіями. І крім того через космічні подорожі мій вік не відповідає біологічному. Тут я крім відпочинку ще проводжу історичні дослідження, аналізую розвиток вашої цивілізації, порівнюю з нашою.
Знаєш, багато залежить від конкретної людини, яка визначає хід історії, яка знаходить методи впливу на великі маси народу, маніпулює людьми. Це або обіцянки кращого життя або спонукання до ворожнечі з іншими народами.
У вас зараз триває період так званого розвинутого соціалізму, незабаром влада захоче поміняти в країні закріплені напротязі шістдесяти років устої. Люди отримають більшу свободу у висловлюванні. Але це неправильно. Почнуться зовсім несподівані зрушення в економіці та свідомості людей.
- У вашому світі таке було? – зацікавився я.
- Було. На жаль...
- Ви можете змінити у нас, щоб ми такого не зазнали?
- Я сам не можу. Та і пізно вже, занадто вже неправильно все іде у вас. Щоб виправити ситуацію, потрібно на вищому рівні нашими агентами проводити серйозну роботу. Ні, ми цього не будемо робити. Вже пробували в іншому світі і зрозуміли, що наслідки не передбачувані.
Їєронім замовчав на кілька хвилин. Я також задумався. Не кожного дня трапляються такі зустрічі, що міняють все відношення до світу. Але залишалася ще надія, що дідусь мене розігрує.
- А можна поглянути на ваш щоденник? – схитрував я, щоб хоч спробувати прочитати текст.
- Будь-ласка. Не віриш тому, що я розповів? – посміхнувся мій співрозмовник.
- Та трохи важко повірити.
Букви були зовсім не буквами і не ієрогліфами. Написати від руки такі знаки заради того, щоб розіграти когось, практично неможливо. Хіба може... Та ні, навряд чи він хворий. Занадто логічно все розповідає.
- А чим цікавий цей щоденник?
- Тим, що його написав мій онук.- з де-якою гордістю відповів Ієронім. –Це про його подорож по іншій планеті, на якій знайшли придатну для життя атмосферу. Тоді саме він вперше відкрив розумну форму життя. Тільки от контакт ми до тепер не встановили. Ті тварини, що бігали по полях і лісах виявилися такого ж рівня розвитку, що і наші собаки чи коні.
- Ви кажете, що відкрив розумну форму життя. А як вона себе проявляла?
- Вона діє на свідомість людей, підштовхує їх до безконтрольних вчинків, очевидно на користь чужому розуму. Наприклад, наші розвідники віднесли до лісу і залишили біля печери зброю і радіопередатчик. Залишили та вернулися на базу. Тільки там зрозуміли це, побігли з іншими забрати залишене, та нічого не знайшли.
- Невже не можна було вивчити всіх мешканців. Напевно що хтось подібний на людей проживає в лісах на тій планеті.
- Мабуть так і є. Не забувай, що планета дуже далеко і там тільки три експедиції побували. Проблема в тому, що ні тварин, ні плодів, придатних для їжі, там немає. Рослини, привезені нами, не ростуть. От така загадка з багатьох історій нашої ери астронавтики. – промовив дідусь. –О, так тобі вже пора додому – темніє надворі.
- Справді. Я і не замітив. А де ви будете ночувати? Тут чи вдома?
- Тут, звичайно, у знайомого. На перехід занадто багато енергії витрачається. Доводиться економити.
- Ми можемо ще зустрітися? – благально подивився я в очі Ієроніму. – Ви так багато цікавого розповіли.
- Добре, давай післязавтра. На тому ж місці після шостої вечора.
Ми попрощалися, як давні знайомі і я побіг додому.
Від автора: слідуючий розділ я поки-що не буду виносити на сайт. Хочеться почути рецензію.