Збірка: Природа дістала мольберт
Шматок паперу і веселка фарб,
Тоненький пензлик і коротка щітка.
Повільний рух, мазок – розкинув руки граб,
Штрих, завиток – і розквітає квітка.
Змішали кобальт й білу у блакить,
Добавили індиго й фарбу золотаву…
Аж раптом, сталь дощу до стогону бринить –
Нову змальовує на полотні октаву.
Від сажі стали чорні небеса
Та душі, що роз'їли злість і заздрість.
Палають вдалині осінніх днин краса
Та почуття, що нам дарують радість.
Зелене море і бузкова тінь,
Холодний сивий вітер недовіри.
Така сіренька, непомітна лінь
І напівправда, що шукає віри.
Коричнева брехня розпечена в кармін,
Лимонна спека на веснянім полі…
Хтось кинув все, як дрова у камін,
А хтось і досі під покровом долі.
То жовта пляма, то ультрамарин
Розлитий і розмитий аж до краю.
Там штрих, там вензель, там мазок один –
Життєве полотно, де вся палітра грає.