невідомість
Catya — 27/10/2009 - 22:20
Збірка: Затьмарення
Потопаю в осінній сирості килимів.
Безперечно, я знала, що очі твої - драгва.
Ти і досі далеко. Так ніби...на Колимі.
Ти і був тим сибірським вітром, що стріху зірвав.
А мені б тільки знати: та як же ти так зумів?
Щоб за дотиком рук не втрачати відлік годин,
Я долоні ховатиму завжди у рукави.
Витираючи риси обличчя зі спільних світлин,
Ти не снив цим коханням. Ти мріяв про світ новий.
А мені б тільки знати: та що ж ти є за один?
Кількість рецензій: 1
Середня оцінка: 10.00