Нариси з історії
Валентина — 17/10/2009 - 11:37
Історія захоплива, далека –
Наука фактів, марень, відкриттів.
Книжковий пил – теоретична Мекка,
Уламки тих століть і здобуття віків.
Що знаємо напевне? Дуже мало.
Бо маємо сучасність, як ключі …
Ось друзки від розбитого бокала
І золотом оздоблені мечі;
Написані на шкірі розрахунки,
Колишні карти, обриси морів,
Незрозумілі витерті малюнки,
Кайдани для злочинців і рабів.
Історія захоплива, далека –
Наука фактів, догм і відкриттів.
Від пітекантропа до римляна і грека
У сотні втиснена і тисячі томів.
Написана клинописним малюнком,
Ієрогліфом на кам'яній стіні.
І знизу вверх, і з верху вниз, і боком…
Щось розшифровано, а щось і досі ні.
Ми уявили дикість і державу,
Закони миру й привід для війни,
Дістали з небуття колишню славу…
А чи насправді так жили вони?
Київ і Константинополь
Два стародавніх міста: Київ дерев'яний
На схилах мальовничого Дніпра
І Царгород могутній, нездоланний –
Перлина Візантії дорога.
Дніпро єднав і чудів, і варягів,
Древлян-умільців і киян-полян,
Тиверців, уличів тут майоріли стяги
І йшов за караваном караван.
Везли возами хутро, квас, ліщину,
Сплавляли навесні болонки для човнів.
У діжках – дикий мед, а на колоді – линву,
У ятерах – лящів, сомів, линів.
Жили родами в ті часи далекі
Хтось полював, а дехто сіяв хліб.
Над їх хатами чарівні лелеки
Стояли на сторожі від усяких бід.
Прославились гостинністю слов'яни,
Бо не скупились, щедрі повсякчас.
А їх мистецтво лікувати рани,
Що дивувало греків, манить зараз нас.
Для візантійців Київ не столиця –
Притулок варварів серед лісів й степів,
Бо золотом не світяться дзвіниці
І русичів ніхто ще не хрестив…
Ось другий Рим – величний і багатий.
Із каменя тут стіни всіх домів,
Розписані, оздоблені палати,
А мур до неба - це від ворогів.
У порт заходять цілі каравани
З країн далеких і світів близьких.
Через міцні, високі, пишні брами
Приводять греки отроків своїх
Отримати освіту для кар'єри –
Поповнити чиновників полки,
Навчитися долати ті бар'єри,
Що гроші подолати не змогли.
Царгород у золочені обійми
Приймає кожен скарб і кожен дар.
До нього хто в кайдани, хто у прийми
Іде з поклоном навіть князь і цар.
Хто ж не бажає бути підневільним,
А, може, влади маряться ключі,
Стає на шлях війни із містом цим всесильним,
Виймаючи сокири і мечі,
Вимолює прихильність у Фортуни,
Збирає вільне військо на човни.
І ось натягнуті канати, наче струни, –
Летять по морю вісники війни.
Летіли вісники і від слов'ян зі сходу,
Летіли аж від самого Дніпра.
Їх вів Олег – чи князь, чи воєвода –
Історія пояснень не дала.
Але у "Повісті …" єдиній літописній,
Де сказано про віхи тих століть,
Є запис і доволі живописний
Про подвиги і перемоги мить.
Про щит Олега, що, як знак, прибили
І про летючі по землі човни,
Про шовкові вітрила, наче крила…
А чи насправді так жили вони?
Афіни
Крізь теплі хвилі, які берег пестять,
До Аттики – міфічної землі
Пливуть човни, а весла воду хрестять
І піднімають бризки золоті.
Вони підходять аж до мису Сунія,
Їм посилають свій палкий привіт
Храм Посейдона – величі відлуння
І спис богині, що осяяв світ.
Червоні скелі Лаврія ховають
Багатство срібних руд і муки копачів.
А гавані Пірея колихають
Величні корпуси туземних кораблів.
Ти бачиш доки, верфі, Довгі стіни,
Збудовані у сиву давнину.
А десь за ними сховані Афіни –
Еллади серце і вінець всьому.
Акрополь, Дромос, сяйво Аполона,
Фігура Зевса, статуї богів…
Як побудовано! Як зроблена корона!
Та ці знання не мають берегів!
Звичайно, бо навчаються дитинства.
І навіть ігри – це мале життя.
Там дерев'яний коник для афінця,
Там голуби і м'ячик для биття.
Маленький хлопчик, він учить Гомера,
Йому розповідаються казки.
Маленька дівчинка, якщо це не гетера,
Учиться, як діла сім'ї вести.
Вона залишиться у домі до весілля,
Не вийде зайвий раз на божий світ.
У хлопця в сім міняється дозвілля
Бо школа жде його і алфавіт.
Навчатимуть читати і писати,
А рахувати буде він, як бог.
Від лінощів хлопчину рятувати
Приставлений віднині педагог.
Каліка-раб в хітоні з рукавами
І довгому аж до землі плащі.
Як тінь, як страж він йде за школярами,
Долаючи і спеку, і дощі.
Дорослим стане хлопець у палесрі,
А вже тоді гімнасії урок.
Там боротьба і біг, а не сидіння в кріслі,
Там плавання, там до життя стрибок.
Метання диску, вміння веслувати,
Там гра на флейті, танці, етикет.
У греків кожен другий вмів співати,
А кожен третій – видатний поет.
У вісімнадцять - на військову службу,
Обов'язкову – ти громадянин..
Тебе навчать, як цінувати дружбу
І виживати, якщо ти один.
Якщо ж ти раб, тяжка твоя неволя:
Нема сім'ї, раби твої сини.
Ти проклянеш життя богів і долю…
А чи насправді так жили вони?