Комедіант
not_lies_myself — 8/04/2008 - 09:59
Конкурс: Музика серця
Коли над сценою життя згасає світло ,
Завіси ночі морок опуска.
Тоді із сховку сходить непомітно,
Одна сльоза ,солона і гірка.
Вона стіка з очей комедіанта,
Змиваючи з обличчя дивний грим.
І світлом неземного діаманта .
Впаде на землю ,строчкою без рим.
А він у дзеркало погляне на усмішку,
Що розтяглась нещиро на вустах.
Зітре її, покурить на доріжку,
І знов згадає про свій біль і страх.
Він день сміявся, бо це є у ролі ,
Дражнив когось , кидав комусь шпильки.
Тепер він знов віддасться чорній болі,
Що в серце заганяє шпичаки.
Він буде плакать чорними сльозами.
В яких змішаються всі фарби з його щік.
І кидатись не буде словесами,
Лиш прошепоче : знову день ,як рік.
Закриє очі і зітхне безсило,
Розірве душу ,серце кине в ніч.
Попросить, мертве, щоб постукотіло,
І відіпхне ,як непотрібну річ.
Забуде все ,чим жив цей день на сцені,
Забуде очі ,думи і слова.
Він знов розріже спорожнілі вени,
І з ним заплаче знову ніч німа.
Комедіант ,ким був колись? - Не знає,
Комедіант, чим жив колись? Забув.
Комедіант скажи чого чекаєш?
Мовчить ,неначе зовсім і не чув.
Комедіант…. Він плаче за туманом ,
Туди ,де сміху промінь не дійде.
Удень всі вірять у його оману.
Не знають ,що він щастя не знайде.
Що кожна усмішка –то дощ із сліз солоних.
Іронія ,то стогін із душі.
Сарказм –то гострим лезом по долонях,
А сміх –криваві, зранені вірші.
Цього не знають .Маска приліпилась ,
Навічно до змарнілого лиця.
А в душу грим ,як та зміюка ,впилась,
Так дійде він аж до свого кінця.
І може там ,де промінь зломить грати
У світі ,де нічого не вмира.
Він знайде, що колись у ночі втратив ,
Й по-справжньому комедію зігра.