Казка про огидного пана камуфляжного жупана.
Роман Замполіт — 28/08/2009 - 21:38
В невеликім лісоводстві
У глухому воєводстві
Жив один огидний пан
Камуфляж ний жупан.
Був огидним цей пан польський
Звати Єжи Гасановський.
Від його товстого тіла
За кілометр смерділо.
А як ходив по землі,
То в три бали по шкалі
Був маленький землетрус.
Дуже був самолюбивий
А до того ще брехливий.
Строїв із себе героя
Наче жодного він бою
Поки в житті не програв.
А насправді навіть зброї
У руках і не тримав.
Був над ним магнат один,
Добрий був то господин.
Власності багато мав
Вміло нею керував.
Де хатинка біла й тин
Жив в селі і селянин.
На нього той пан пихатий,
Селюкам любив брехати,
Наче він його магнату
На усіх веде донос.
Пан про всіх усе сам знав,
І знущатись полюбляв.
Сам доносив все магнату,
А селу брехав завзято,
Що це робить селянин.
Сикофантом пан був сам
Сам магнатові писав:
Хто податки не встигав
Йому доплатити.
Хто поганенько збирав
В них на полі жито.
Робив вигляд так завзято
Наче він того магната
Поважає дуже щиро,
А в душі він за спиною
На нього тримав сокиру.
Не жилося селянину
Не тримали за людину
Односельці всі його
Хоч і не робив провину
Не закладав нікого.
Селюкам громовідвід
Був потрібніший за хліб.
Своїх мозків не мали
Пану сліпо вірили.
Якось ввечері той пан
Камуфляж ний жупан
Коло чиєїсь ішовши хати
Свою свічку уронив,
І паркан той підпалив.
Втік скоріше він, злякавшись,
За свою голову взявшись.
Все село собі горить
Не стихає ні на мить.
Погасити не змогли
Усі хати полягли
Під вогнем великим.
Одна тільки панська хата
Полум’ям не була взята.
З допомогою служників
Пан зібрав всіх селюків.
Коло хати всім селянам
Голосно оголосив:
«Я усе це бачив сам:
Усе це він сам зробив,
Він село нам підпалив.
Справа рук лише його!»
Сказав, пальцем показавши
На селянина цього.
Всі селяни закричали:
«Швидко звідси його в шию.
Він для нас тепер ніхто.
Він спалив наше село!»
Селянин давай тікати
Від селянської громади.
Біжить від усіх подалі
Поки не відлупцювали
За чужу провину.
Йшов він декілька хвилин
І на січ наткнувся він
Бачить в лісі у ріки
Спочивають козаки.
«Що прийшов до нас ти, друже?
Невеселий якийсь дуже.
Що ти робиш пізно тут?»
Козаки в нього питають.
Ну а він відповідає:
«Я не знаю, що робити.
Як же мені далі жити.
Мене вигнали з села
Хоч і не робив я зла.
Пан завжди брехав усім,
Що на всіх я доносив.
Наче до його магната
Із доносами ходив.
Ось і знову є щосили,
(Як село наше згоріло)
Як завжди чужу провину
Він на мене перекинув.»
Вперед вийшов отаман.
Каже: «Що? О цей ось пан?
Чули ми про цього пана
Камуфляжного жупана.
Він по-перш за все на світі
Любить себе самого
Ну а більше нічого.
Свою власність підпалити
Йому що горілку пити.
Легше будь чого.
Нам цей пан та ні до чого
Не боїмося ми його!
Ми самі тільки з походу
Нападем на цю негоду.
Ми добряче відпочили,
Знов у нас з’явились сили.
А провчити цю тварюку
Серце здавна в на горіло.»
Підійшли к селу козаки
Оточили на коняках.
Крізь обвугленії тини
Крізь обсмалені хатини
На коняках пробігають
Панську хату всі шукають.
Варта з списами стоїть
Хату тую сторожить.
Варта давай захищати
Від козаків пана хату.
Шаблі козаки дістали
Охорону порубали.
Битись варта та не вміла
Списами не володіла.
Виявилось, що та варта
Тільки того була варта,
Щоб селян тільки лякати,
Щоб не здумали повстати.
Пан увесь цей гомін чує,
До чорного ходу прямує,
Щоб втекти звідти скоріш.
Козаки заходять в хату,
Бачать грошей там багато.
Так, добрячий тут трофей.
Ну а лядський той пан
Камуфляжний жупан
Біг як злякана собака
Був він дуже перелякан.
Наздогнали козаки,
Порубали на шматки.
Казка, звісно, це брехня
Та не значить маячня.
Натяк в неї такий є
Який людей повчає.