Прийдешність алкоголізму
68 — 5/07/2009 - 17:37
Збірка: Хвороби і втечі
Я все чекаю, коли перетворюсь
просто в об’єкт,
коли про мене напишуть
як про одну із жертв повені,
землетрусу, війни чи теракту.
З жахом переглядаю некрологи,
вдивляюсь в асфальт, перевіряю
на предмет наявності
мого мертвого тіла.
Я вірю в глобальну змову
тих, хто хоче,
щоб всі ми з часом померли.
Війни не уникнути,
а може мене просто стратять,
як одного з серійних убивць.
Я все чекаю, коли
мій мозок здуріє,
почне верзти дурниці, за які
мені самому соромно буде.
От-от на голову впаде літак,
покусає скажена собака,
зійде із рейок потяг,
уб’є блискавиця.
Все, що мене віддаляє від смерті –
це час: тисячі не пережитих секунд.
Цей час, я знаю, теж
бере участь у змові –
щоб мене колись знову не стало,
як вже не було мільярди років.
Що я залишу по собі –
незавершене тління?
Рахунок у банку?
Кулю у скроні?
Сперму у матці?
Що я залишу собі –
смерть, старість,
непережите життя?
Що я залишу як Я –
голову, руки і ноги?
процес, хімічні реакції?
любов до людей?
до однієї людини?
Стільки питань,
і лише одна терпка
півлітрова відповідь.