Ти за мною, як соняшник, повертаєшся,
прикриваєшся, сумніваєшся,
а в очах твоїх скільки всього,
що не вичерпнуть, не обійти.
Ти в крові вже
сонатою
розливаєшся,
і чуткий,
як ртуть,
все лякаєшся,
щоб, бува, капіляра мого
необачно
не зранити...

Copyright ©Тамара Ганенко