Ще раз про заздрість
Lana — 7/06/2009 - 02:35
Із піни морської, а може з гелю для ванни
Народилась Вона, гарна, на ім"я Жанна.
Не стюардеса, не Д"Арк, а просто царівна-сміяна,
Вона квіти любила, колу пила і чекала кохання.
Не раз зутрічались їй женихи, позитивні, багаті,
Із букетом троянд приходили женихатись до хати.
Як приманка була для них фігура її філігранна,
Вона ж писала романи і ставила підпис "Жанна".
Якось бездомного, бідного хлопця Жанна зустріла,
Відмила у лазні і напарфумила, а потім любила.
Не думав ніхто, що це принц прикинувся бідним,
Випробовував дівчину, а все закінчилося гідно.
І було весілля, мед пили на ньому великі й малі,
Їм заздрили всі, люди прості і блазні і королі.
Заздрість чорна до них заповзла під шафу,
І переповнилась горем і стала чорною чаша.
Випила Жанна вино, що отруєне чарами
І стало кохання щоденними брудними чварами
У монастир пішла Жанна своє життя доживати,
А принц після цього у світ подавсь бомжувати