ВЕДМІДЬ-ГОРА
Tamara — 24/03/2008 - 21:56
ВЕДМІДЬ-ГОРА БІЛЯ ГУРЗУФА,
Або Повість Про Вічну Любов
(За кримською легендою, Ведмідь палко покохав полонянку, що жила у ведмежому сімействі. Та прийшов час і дівчина втекла у море із любим її серцю юнаком. Коли Ведмідь став наздоганяти їх по мілководдю, юнка у розпачі заспівала свої прекрасні пісні. І Ведмідь пожалів дівчину, відпустив її, а сам закам"янів од печалі. Застиг над морем скелею, чекаючи на свою біглянку.)
Ведмідь, сумний аж сивий, свою печаль повість нам,
Давно закам"яніла сльоза його туги.
А море б"ється в груди живим відлунням пісні,
тієї, що у небо зривала береги.
О той жагучий голос! Невпинно спомин блудить
у розсипах мелодій - гірського кришталю...
Щодень старіє тіло... Бо гори теж, як люди...
- Чи ж В І Н її так любить,
ЯК Я ЇЇ ЛЮБЛЮ?
Ведмідь ступає в хвилю, даремно відгук ловить
(усе ж на світі знають, але мовчать, моря...)
Ведмідь вікам шепоче напівзабуте слово
І слухає, як чайка те слово повторя...
Copyright ©Тамара Ганенко