Нестерпні оці вечори -
Як довгі пусті коридори -
осиплють, мов цвітом згори
тембром твоїм неповторним
мене.
Хіба мені легше від того,
що вічного кажуть, - нічого,
Мине!
Нестерпні пусті вечори...
В них бродять, обнявшись, розлуки,
в них відчай кудлатий горить,
розпуку вхопивши за руку
міцніш.
В них сумно шумлять явори -
Розчахнуту душу повісять,
вона заясніє згори,
а люди подумають,
місяць...
Що ж маю розраду, -
не вічний,
а тільки на вік мій той відчай,
Не більш!
Кількість рецензій: 2
Середня оцінка: 9.50