Філософія про...
Vert Efner — 29/04/2009 - 20:22
Збірка: Самотність
Багато хто говорить про самотність, то вона погана то у ній добре, або й ще щось. Кажуть, що по справжньому самотнім почуваєш себе серед людей, яким ти не потрібен.
Я вважаю, що самотність по справжньому відчувається в порожньому серці - від неї не втечеш на гаміний вокзал, чи тихий театр...
Це не твір про самотність, а про те що може з неї "випливти"
По справжньому відчуваєш самоту не в натовпі, а порожньому серці.
Ця порожнеча не заповнюється веселістю, шумом і компанією. Розмовою «по душах» і цікавим заняттям.
Її дуже легко заповнити злістю. На всіх. На себе, на тих, що оточують, на весь світ, на живих і мертвих. Хочете, можете сказати – образою, але з часом вона все одно переросте в злість, а то і чорну озлобленість. Це найгірше, що може бути з людиною, тому що тоді вона, власне кажучи, перестає нею бути.
У натовпі можна загубитися, але і знайти.
У порожнечі можна розчинитися і зникнути.
Нестерпно важко кожного разу переконувати, одурювати, що ти не самотній і потрібний, якщо це не так. Набагато простіше розсердиться, піти і чекати коли всі шкодуватимуть про вас. Коли? Ви упевнені?
Самотність поглинає все.
Самотність – те чого нам деколи не вистачає, насправді ж це виявляється не таким вже легким відпочинком від суєти. З одного боку є «відпочинок» - коли людині все набридає вона ховається, закривається від всіх. Але залишає (для себе) непомітне вікно, щоб спостерігати за останніми. З іншого боку є самотність – коли всі вікна і двері відриті навстіж але тебе ніхто не чує і не помічає…