Різнокольоровий... (3)
olvia — 17/04/2009 - 10:02
Збірка: Різнокольоровий...
3.
Коли батьки лягли спати, Таня з радістю прийнялася за роботу. Їй постійно здавалося що дядько в сірому прийде до них додому та одразу забере книжечку. Саме тому було найголовнішим якомога швидше виконати ритуал. На щастя, вдома були всі необхідні речі: свічки, шматки різнокольорової яскравої тканини, пера папуги, павутиння яке легко можна було знайти в коморі та величезний шмат паперу. Єдине про що дівчинка турбувалася, це те куди подіти опісля використаний папір так, аби мати нічого не помітила.
Вона розклала посеред кімнати все так, як потрібно було, після чого прийнялася кольоровими олівцями креслити коло на папері, та якісь дивні знаки навколо нього.
„Може на варто?” промайнула думка. Таня справді сумнівалася на рахунок дієвості, а особливо потрібності ритуалу вцілому. Та що-ж, якщо книжка потрапила саме їй в руки, а не комусь іншому? Намагаючись зосередитись дівчинка продовжила креслити.
Тепер необхідно запалити свічки. Таня сіла в коло. Залишилось взяти пера папуги, пронести їх над вогником кожної свічки аби вони попідгорали, під час чого голосно сказати замовляння. Голосно що-небудь говорити було занадто ризиковано. Таня глянула на помаранчеву настільну лампу. Її апельсинове світло так контрастувало зі світлом свічок.
„Що-ж, зупинятися на півдорозі не має сенсу,” - подумала вона. Тремтячими пальцями взяла книжечку. Сказавши перше слово, в голові якось запаморочилося, чим далі тим більш здавалося що кімната розпливається. Пір’я тріскотіло, єдиний необережний рух і доведеться перебинтовувати пальці.
Світло від лампи попливло по всій кімнаті, поступово гублячись в темних закутках. Стіни потемнішали, за ними меблі зникали в пітьмі кімнати. Лише тут, свічки, знаки... здавалося вони стають все різкішими та життєвими. Тані було вже важко про щось думати, вона вперто промовляла заклинання, серце радісно калатало.
Колір свічок, тканини ставав таким яскравим, що вже почав різати очі. Таня тільки й встигла що кинути обгоріле пір’я в чашку з павутиною, як безчутно впала на підлогу.
Таня намагалася піднятися, але руки так дрижали що це було неможливим.
- Мамо!
- Мамо!!!
Голова гуділа, все тіло розм’якло і провалювалося вниз. Потім Таня відчула що сама підіймається кудись вгору. Дихати стало майже неможливо, наче щось палаючо-запашне проривалося в груди.
Нарешті шум в голові почав зникати, хоч дихати все ще було неможливо. Вона не задихалася, а якось безвільно поєднувалась із цими палаючими потоками. Якийсь бруд, нічого неможливо угледіти, а тим паче розібрати. Дівчинка вже не кричала, вона загубила цю здатність. Більш нічого не відбувалося. Пекучий потік повільно змінювався на холодний з лавандовим запахом. Чиїсь неприємні лапи вхопили її за плечі й кудись потягли.